Отакий твір для тебе, подруго:
Юлія прокинулась і прислухалась. По тиші в квартирі зрозуміла — Миколи нема вдома. Встала, потягнулась і пішла на кухню. На столі лежала записка: “Вибач, забув попередити вчора. До обіду буду на роботі”.
Юлія усміхнулась, зім’яла папірець і викинула у смітник. Вона вже давно здогадувалась, що у Миколи є хтось. Він постійно десь пропадає, вони вже роки не розмовляли по душі, навіть просто побазікати рідко виходило. Донька вийшла заміж і поїхала з чоловіком у військове містечко. Лише видимість сім’ї.
У кімнаті задзвонив телефон. Оксана.
“Що робиш?” — запитала єдина близька подруга ще зі шкільних часів.
“Нічого. Тільки встала.”
“Слухай, погода чудова, весна, сонечко. Пройдемося по магазинам? Так хочеться чогось гарненького та яскравого. Сподіваюсь, у тебе нема жодних планів?”
“Ніяких. Микола на роботі.”
“У вихідний? Ну гаразд, приведи себе до ладу, вдягнись як слід, через годину я за тобою заїду.” — і Оксана відключилася.
Юлія поставила чайник і пішла у ванну. Ходити з Оксаною по магазинах вона обожнювала. У подруги було влучне око. Вона вміла серед купи речей знаходити саме те, що треба. У Юлії очі розбігалися, вона не знала, що вибрати, а Оксана, як чаклунка, діставала звідкись плаття ідеального фасону, розміру та якості.
Вона вчила Юлію, що за покупками треба ходити у найкращому вигляді, щоб продавці бачили перед собою не селянку, а пані зі смаком. Тоді вони покажуть справді гарні речі. Як не дивно, це працювало. Без покупок вони ніколи не йшли додому.
Юлія підфарбувалась, вдяглась, поглянула у дзеркало і залишилась задоволена. Шопінг чудово піднімає настрій. А їй зараз це було просто необхідно.
За десять хвилин подзвонила Оксана і повідомила, що під’їхала.
“Привіт. Ти щось конкретне хочеш подивитись?” — запитала Юлія, сідаючи поруч із подругою у її “Renault”.
“Ні. Мають завезти нову колекцію, а минулорічну розпродають зі знижками. Весна. Відчуваєш, подруго?” — весело сказала Оксана.
“Микола мене вб’є. Ми ж копимо гроші на відпустку…”
“Не вб’є. Зріж бирочки, викинь чеки, назви суму удвічі меншу.”
“Так, а грошей витрачу удвічі більше.”
“У мене є один перевірений спосіб, як заспокоїти чоловіка.”
“Який?” — зацікавлено запитала Юлія.
“Побачиш.”
Оксана була жінкою зі статтю. Не повною, а саме статною — високою, з гарними формами, вузькою талією та густим темним волоссям до плечей. Чоловіки задивлялися на неї.
Юлія ж була зовсім іншою — невисокою, стрункою, з русявими кучерями та зеленими очима. У джинсах ззаду її можна було прийняти за юну дівчину. Поряд із Оксаною вона почувала себе маленькою та ніяковою.
Якщо Оксана підходила до продавців, ті відразу намагались їй угодити, пропонували все найкраще. А вона щедро ділилася з ними королівською усмішкою. У Юлії так не виходило. Продавці говорили з нею зверхньо, вона ніякіла, відмовлялась від допомоги і поспішно тікала з магазину.
За дві години, навантажені брендовими пакетами, подруги вийшли з чергового магазину.
“Годі, мені й за це дістанеться від чоловіка”, — зітхнула Юлія.
“Підемо ще.” — Оксана потягнула її у відділ нижньої білизни.
“Ні, ні. За це Микола зі мною тиждень розмовляти не буде, якщІ коли поїзд зупинився у військовому містечку, Юлія побачила, як донька з радістю біжить до неї, і вперше за останні місяці в її серці засяяла надія.