Про кішок, чоловіків та тюльпани…
— Уявіть, на вулиці дощ! — промовила Марічка, стоячи біля вікна в кабінеті.
— Ну то ж весна, чого дивуєшся? — відповіла практична Оксана.
— Справді, сьогодні перше березня. Так уже набридла зима. Єдина радість — Новий рік.
— У березні ще й сніг буває, і мороз ударить, — вставила свої п’ять копійок найстарша з усіх, сорокарічна Світлана.
— Вранці, поки йшла до машини, впала. Такий синяк на стегні — жах! Досі болить. Хочете, покажу? — Марічка розвернулася від вікна.
— Не треба! — хором відповіли жінки.
— А нашу Соломію весна не тішить. Дивіться, як працює. Немов робот.
— Марічко, не чіпай її, — заступилася Світлана.
— Та гаразд, гаразд. Подумаєш, всесвітнє горе. Мене, може, і тричі кидали — ото ж, жива досі.
Марічка помітила докірливий погляд Світлани й відійшла від вікна.
— Ні, серйозно. Парень покинув. Не помер, не загинув — живий і щасливий. Треба за нього радіти, — не вгамовувалася Марічка.
Соломія встала зі столу й вийшла з кабінету. Стільки часу минуло, а вона все ще не могла забути його, змиритися.
Спочатку Соломія вчилася, не до хлопців було. Думала — ще нагуляється, на її вік парубків вистачить. Але час ішов, подруги виходили заміж, розлучалися, знову виходили, а у Соломії так і не було серйозних стосунків.
Коли вона зустріла Олега, здалося — воно, справжнє, ідеальне кохання, про яке мріяла. Закохалася так, що не уявляла життя без нього. Як же вона сяяла, коли він зробив їй пропозицію! Подали заяву до палацу урочистостей так, щоб весілля було перед самим Новим роком, щоб ялинка на всіх світлинах миготіла. Усіх подруг обіцяла запросити. Вже й сукню весільну підібрала.
На початку грудня Олег раптом поїхав кудись. Тиждня його не було, на дзвінки не відповідав. А коли повернувся, виглядав збентеженим і винним. Соломія відразу зрозуміла — щось сталося. Олег набрався духу й усе розповів.
Два з половиною роки тому, ще до знайомства з нею, був у відрядженні, закрутив короткий роман з однією дівчиною. Може, і обіцяв їй щось, уже й не пам’ятає. Потім зустрів Соломію й забув про ту. А недавно та дзвонить і каже — у нього є син, півтора року вже.
— Він — як дві краплі води схожий на мене, — Олег запустив пальці у волосся. — Як побачив, усе всередині перевернулося. Не те щоб я досі її кохав. Але дитина все змінює. Вибач, винний перед тобою. Я не знав…
Спочатку Соломія не намагалася втримати Олега. Намагалася переконати себе, що кохання подолає все. Але потім подумала — справа не лише в синові. Чоловіка дитиною не втримаєш. Значить, почуття до матері дитини не пройшли.
Два щасливі роки вони зустрічалися, любили, будували плани, мріяли про майбутнє, дітей. Але минуле повернулося й заявило свої права на нього. Соломія зрозуміла — не зможе з цим миритися, навіть якщо Олег вибере її. Надовго лі? Одного разу нагадавши про себе, минуле щоразу буде вриватися в їхнє життя, вимагати уваги, подарунків, грошей на дитину…
І Соломія відпустила Олега. Але їй-то що робити? Як жити далі? Мрії про майбутнє розсипалися, а на руїнах свого щастя не збудуєш. Як після цього вірити чоловікам? У всіх бачить зрадників і брехунів.
Вдень вона забувалася в роботі, а вночі спогади гризли поранене серце.
Скільки б жінки не боролися за рівні права, без чоловічої любові й дітей вони нещасливі. Робота й кар’єра не замінять родини. Сенс життя — залишити продовження на землі. І не просто залишити, а гідно виховати разом із батьком і чоловіком. А в Олега, виявляється, це продовження вже є — йому півтора роки. А Соломія — зайва…
І чому їй так не щастить? Тридцять два, а не заміжня, навіть справжнього життя з чоловіком не було — як у сім’ї.
Марічка вже вдруге заміжня. У Світлани давно сім’я, старший син університет закінчує. Навіть повненька Оксана рік тому вийшла заміж. Тільки Соломія досі сама.
Дівчата намагалися її знайомити з друзями своїх чоловіків. Але жоден з претендентів не сподобався. Один — добрий, діловий, але серце мовчало. Інший сподівався на короткий роман, а третій ще й не розлучився з дружиною…
А попереду ще й цей весняний святий вечір. І чому всі розводять такий галас навколо нього? Квіти можна дарувати будь-коли, коли серце забажає, а не за календарем. Добре, що цей день вихідний, не треба йти на роботу, виходити на вулицю, щоб не бачити гордих чоловіків із букетами мімоз і тюльпанів із тоненькими гумками на бутонах, щоб не розквітли раніше часу.
А дружина вдома чекає чоловіка з квіткою, цілий день трудиться на кухні, готує до його приходу святочну вечерКоли вранці прокинулась, кіт вже грівся на сонці біля вікна, а на подушці лежала маленька жовта тюльпанка — немов знак, що щастя можна знайти там, де його зовсім не чекаєш.