— Мамо, не виходь за нього, — почала Олена обережно після вечері.
— А де ви житимете? — запитала матір, трохи замислившись.
— У нього власна квартира. Батько купив, коли Ігор вступив до університету.
— Чи не поспішаєте? Ще цілий рік до диплому. А якщо завагітнієш? — Мама вимкнула воду, витерла руки рушником і повернулася до доньки.
— Я розумію, ти виховувала мене сама, боїшся, що я повторю твою помилку, що залишишся зовсім сама… — Олена не могла зрозуміти, чи мати проти, чи ні.
— Ти досить доросла, щоб відповідати за свої вчинки. За мене не бійся. У мене є чоловік.
— Я здогадувалася. А чому ти ніколи не розповідала про нього, не познайомила нас? — з цікавістю запитала Олена.
— Не знаю. — Мама опустила очі. — Боялася, мабуть. Справа в тому, що він молодший за мене. — Вона підняла на доньку погляд.
— Та й що? Зараз це модно. Значить, ти не проти? — Олена підскочила й обняла маму.
Спершу вона кожен день дзвонила матері, часто заходила ввечері. Ключ від квартири в неї лишився, але тепер Олена дзвонила у двері. Одного разу їй відчинив симпатичний молодий чоловік. Облягаюча футболка підкреслювала його рельєфні м’язи.
— Донька прийшла, — сказав він, широко посміхаючись.
— Донька, та не ваша, — похмуро відповіла Олена і зайшла в хату.
Мати готувала вечерю. Вона змінилася: раніше ходила вдома в зручних халатах, а тепер стояла біля плити в білих спортивних штанях і рожевій короткій футболці.
— Марку, нам потрібно поговорити, — сказала мама, коли чоловік зайшов у кухню.
— Зрозумів. Побалакайте, дівчатка, — він знову посміхнувся, блиснувши чорними очима.
— Мамо, він же молодший за тебе на п’ятнадцять років. Ти, звісно, добре виглядаєш, але різниця все одно помітна, — тихо сказала Олена, коли двері за Марком зачинилися.
— Та й що? Ти ж сама казала, що зараз це модно, — усміхнулася мама.
Олена не впізнавала її. Завжди стримана, тепер вона постійно ніяково посміхалася. А ця підліткова одяг…
— Зрозуміло. Тому ти й не знайомила мене з ним? А що буде далі? Тільки не кажи, що збираєшся за нього заміж, — збентежено проговорила Олена.
— А якщо навіть так? Тобі не подобається?
Донька хотіла щось сказати, але матір перебила.
— Ми ще не говорили про це. Я ніколи такого не відчувала. Наче крила виросли за спиною. Я така щаслива! — Вона провинуто посміхнулася. — А у тебе як? Не сваритеся з Ігорем?
— Не сваримося. Мамо, я піду, а то він, мабуть, мене вже шукає.
Олена йшла додому розгублена. Вона почувалася зайвою в маминій хаті.
— Що трапилося? — запитав Ігор, коли вона прийшла.
— Уяви, мама закохалася, — роздягаючись, сказала Олена.
— Та й що? Вона ще молода. Або він їй не підходить? Не подобається? Тоді не розумію, чим ти незадоволена.
Олена подивилася на нього, наче на зрадника.
— Марко — майже твій ровесник. І виглядає, як кіноактор. З ним усе зрозуміло — молодий, гарний. Але він просто нею користується. Не вірю, що він її любить.
— Кохання зла… А може, ти йому подобаєшся? Дивись, я ревнивий. Викличу його на дуель, — жартівливо сказав Ігор.
Олена скривилася.
— У тебе завжди дурні жарти. Я не заздрю. Просто не розумію, що йому треба від дорослої жінки. Навколо повно молодих дівчат — бери будь-яку.
— Може, він справді закоханий? Або хоче обдурити й обікрасти, — продовжував жартувати Ігор.
— У нас немає грошей. Золото — тільки тоненький ланцюжок, сережки й перстень з фіанітом. Не варто через це втиратися в довіру.
— А квартира? Нерухомість завжди в ціні.
— Але мама сказала, що він ще не робив пропозиції. Вони недавно познайомилися. Як він може отримати квартиру? Хіба що вбити. Тоді й мене доведеться, бо я теж там прописана.
— Годі, Лено, я просто жартую. Твоя мама розумна, вона розуміє, що робить.
— А ось і ні! Ти б бачив її дурну посмішку. А одяг? Як у підлітка. Він перетворює її на дівчинку, а вона такою не є.
— Вона для тебе мати, тому ти не бачиш у ній жінки. Давай не поспішатимемо. Нехай мама буде щасливою.
— Але він її кине. І вона страждатиме.
— Тобі сподобалося б, якби мама заборонила нам бути разом? Вона тебе відпустила — і ти їй не заважай.
— Чекати, поки він розіб’є їй серце? Легко казати, це ж не твоя мати.
— Але в мене немає мами. Якби була, не ліз би у її життя, — різко відповів Ігор.
— Вибач.
Може, він правий? Не варто заздалегідь думати про погане.
Більше вони не обговорювали це, але тривога не відступала. Через кілька днів Олена вирішила знову відвідати матір і дізнатися більше про Марка. Вона знайшла його сторінку в соцмережі: фото з тренувань, вечірок, але нічого конкретного.
Мати відІ тільки тепер Олена зрозуміла, що справжнє щастя не в молодості чи красі, а в теплі та надійності, які дарував її мамі дядя Володя.