Подумай, як жити далі, якщо невинну дитину твого чоловіка – Даринку – віддадуть до дитбудинку…
Вихідний, можна повалятись. Але Оксана потягнулась, зкинула ковдру й підвелась. Умилась, заварила свіжу каву, потім пила дрібними ковтками, дивлячись у вікно на сумний двір з обдертими деревами й калюжами після дощу. Небо затягнуте сірою пеленою — от-от посиплеться дрібний сніг.
Але вийти треба — хоч би сміття винести. Надокучило сидіти вдома й шкодувати себе. Нічого не вдієш, Ігоря не повернеш. Коли вмирає близька людина, здається, що частина тебе пішла разом із ним. Оксана відчувала порожнечу всередині, яку, як не намагалась, нічим не могла заповнити. Час не лікує — він заганяє біль глибше, стирає спогади. Вона втомилась від болю, журби й сліз. А як жити, якщо Ігоря більше немає? Заради чого?
Вони познайомились у інституті. На першій же лекції він сів поруч. Гарний хлопець із цікавістю й радістю дивився на світ, як і вона. Потім разом бігали коридорами, шукаючи потрібні аудиторії. Разом на перерві мчали до їдальні.
До п’ятого курсу вони розуміли один одного з півслова, ніби чоловік і дружина, що прожили разом десятки років.
— Як я житиму без тебе? Навіть уявити не можу. Здамо державні й роз’їдемося. Слухай, може, не будемо розлучатись? — одного разу спитав Ігор.
— І що ти пропонуєш? — підхопила Оксана.
— Виходь за мене, — випалив він.
— Ти робиш мені пропозицію? — серйозно подивилась вона. — Думала, ніколи не дочекаюсь від тебе цих слів. А що, якщо я скажу «так»?
— Правда?! — зрадів Ігор.
— Чому ти такий радісний? Для весілля мало пропозиції й бажання бути разом. Треба кохання.
— Ми з тобою зрослись за час навчання. Хто сказав, що я тебе не люблю? А ти? Ти любиш мене?
Оксана багато разів запитувала себе про це. І щоразу відповідала — так. Померла б, якби Ігор захопився іншою. Наприкінці серпня вони одружились. Оксана жила з батьками, а Ігор приїхав до інституту з маленького містечка.
Батьки обох напружились, зкинулись і купили молодим однокімнатну квартиру. Не домовившись, обоє вирішили відкласти дітей. Оксані здавалось, що все це неначе гра. Але час минав, вони були щасливі. Через два роки Ігор із другом відкрили невелику справу.
Оксана не хотіла ризикувати — лишилась на роботі. Якщо в них не вийде, у неї все ж буде заробіток. Але в Ігоря з Володимиром усе вдалося. Оксана теж пішла працювати до чоловіка — вела бухгалтерію, щоб не було сюрпризів.
Ще через два роки вони купили просториОксана глибоко зітхнула, перекрестилася на образ у кутку й твердо вирішила почати нове життя — заради себе, заради справи, яку вони з Ігорем будували разом.