У золотій клітці
Олеся увійшла в квартиру й тихенько почала роздягатися, намагаючись не розбудити маму. Ледь здержала стогін, коли зняла нові туфлі, які натерли їй ноги.
– Що так рано повернулась? Втекла? Не сподобалося весілля? – У передпокій визирнула мама.
– А ти чого не спиш? Мене вартуєш? – різко відповіла Олеся.
Мама піджала губи й пішла у кімнату. Олеся відчула уколи сумління. Мама не спала, чекала на неї, хотіла почути новини, а вона нагрубила. Олеся зайшла до кімнати, сіла на диван біля мами й обійняла її.
– Не підлещуйся. Не хочеш – не розповідай. Я потім усе дізнаюся від мами Іринки.
– Мамо, пробач. Я втомилася, ноги натерла. Ресторан розкішний, гостей п’ятдесят чи більше. Гамірно, весело. А Іринка в білій сукні виглядала чудово. І наречений гарний… – перелічувала Олеся.
– То чого пішла раніше? – перебила її мама.
– Мамо, там усі такі важні, надуті, як індики. Не прості люди. А мені завтра рано вставати.
– Куди це? Завтра неділя, – здивувалася мама й уважно подивилася на доньку.
– Ти ж знаєш. Завтра розповім. Усе, я в душ. – Олеся поцілувала маму в щоку й пішла до своєї кімнати переодягатися.
Вона з огидою скинула свою вихідну сукню, яка порівняно з нарядами інших гостей виглядала простою й дешевою. Потім пішла під душ, ретельно натерла мочалкою спину, де торкалися її руки спітнілого товстуна.
Він запросив Олесю на танець, не слухаючи відмов. Не битися ж із ним. Він міцно притиснув її до свого великого живота. Вона відчувала на спині його вологі й гарячі долоні. Задники туфель болісно впивалися в шкіру ніг. Левитерпела до кінця танцю.
А потім він підсів до неї за столик і став підливати вина. Нікому не було до неї діла. Єдина знайома на весіллі, її подруга, була зайнята гостями й своїм новим чоловіком. Лише пару разів Олеся зловила на собі зацікавлений погляд. Але той чоловік не спробував врятувати її від наполеливого кавалера.
Вона сказала, що їй потрібно до туалету, і втекла. Біля ресторану взяла таксі й поїхала додому. Ні, вона не хотіла б такого весілля для себе. Усе відрепетировано, як у виставі, де кожен грає свою роль. Олеся почувалася масовкою.
Вона довго не могла заснути. У голові все ще лунала музика, дзвін келихів, розмови, тости, сміх… Вона згадала того чоловіка. «Краще б він запросив мене на танець, а не цей товстий кабан. І не варто про нього думати», – сказала собі Олеся, повернулася на бік і незабаром заснула.
На зміну теплому вересню прийшов холодний і дощовий жовтень. Іринка повернулася з весільної подорожі й запросила Олесю до себе в гості, щоб розповісти про враження.
Олесі теж хотілося побачити, як живуть заможні люди. Але не з порожніми ж руками іти. Після занять вона зайшла до кондитерської й купила улюблені тістечка Іринки. Вона вийшла з магазину й зіткнулася в дверях із чоловіком. Він зробив крок назад, пропускаючи її.
– Це ви? – раптом сказав він.
Олеся підвела очі й впізнала загадкового чоловіка з весілля подруги. Від несподіванки вона завмерла в дверях.
– Виходьте ж швидше, ми заважаємо, – засміявся він і потягнув Олесю за руку убік від дверей.
– Ви так несподівано втекли з весілля, прямо Попелюшка. Я навіть не встиг познайомитися. – Він усміхався, демонструючи рівні білі зуби.
– Але я не загубила туфельки, – теж усміхнулася Олеся.
– Ви додому? Давайте я підвезу вас, – запропонував він.
– Ні, я до подруги, нареченої з того весілля. Ви передумали йти за покупками? – Олеся здивовано підняла брова.
– Я так радий нашої зустрічі, що готовий пожертвувати усіма тістечками світу, – сказав він, помітивши в руках Олесі фірмову коробку магазину.
– Ходімо. – Він узяв Олесю під лікоть і підвів до свого позашляховика.
Вона раніше не їздила в таких великих і комфортних машинах, та й у простіших теж рідко. Він впевнено веКоли вона сіла в машину й глянула на нього, то зрозуміла, що тепер її життя ніколи не буде таким, як раніше — але що саме вВін тихо посміхнувся, завів двигун, і Олеся відчула, як її серце затупало швидше — ніж вона зрозуміла, куди її насправді везе ця дорога.