— Чого ти так на мене дивишся? Та я ж не хочу дітей. Невже нам погано удвох? — запитала Ярина чоловіка.
Перший промінь сонця зазирнув у віконце кухні. Пробиваючись крізь жалюзі, він розкреслював підлогу, стіну та стіл смугами світла й тіні. Дістався до обличчя Олега і різко штовхнув його по запалених очах.
Він заплющився, але світло пронизувало навіть крізь тонку шкіру повік. Відсунувся разом із табуретом у бік, де сонце не могло дістатися до його втомлених безсонням очей.
Ніби ображене, сонце раптом сховалося за стіною дев’ятиповерхівки навпроти. У кухні стало темно й сумно. У цю мить роздався довгоочікуваний клацання замка. Олег здригнувся, напружився, прислухаючись до обережних шелестів у передпокої, затримуючи подих.
Крадькома кроки босих ніг на мить завмерли в кімнаті, потім наблизилися до кухні.
— Олеже? Ти не спиш? — спитала дружина, як йому здалося, збентежено.
— Де ти була? — хрипко вимовив він, розкриваючи пересохлі губи.
Вона не відповіла одразу. Якби відповіла миттєво — може, і повірив би. Але вона задумалася.
— У кафе була з Олею, потім… затрималися у неї вдома. Вибач, трохи випили, я зовсім вилетіла з реальності, — брехала вона.
— Чому не подзвонила?
— Та я ж п’яна була, сказала ж. Не хотіла тебе турбувати, — вже спокійніше відповіла дружина.
— Ти сподівалася, що я спатиму й не помічу твоєї відсутності. — Олег не дивився на неї.
— Та що взагалі трапилося? Ну випили, побалакали. Чи не можна що, розслабитися раз у житті? — вона підняла голос, переходячи в наступ.
— Раз у житті? — Олег повернувся до неї.
Ярина моргнула й відвела погляд.
— Я дуже хочу спати, давай потім поговоримо, — втомлено промовила вона і хотіла піти, але Олег різко схопив її за зап’ястя й потягнув до себе.
Вона скрикнула, не втрималася на ногах і впала йому на коліна, але миттєво схопилася, намагаючись видерти руку.
— Пусти, мені боляче, — прошипіла вона.
Але він стиснув ще сильніше.
— Руку зламаєш. Пусти! — Ярина дивилася на чоловіка з презирством і розпачем.
— Ти з ним була? Скажи. — Олег не відпускав її.
— Так! Так! — викрикнула йому в обличчя Ярина. — Ну що, легше стало? Ненавиджу тебе! Надокучив мені. — Вона різко дёрнулася, і в цю мить він відпустив її руку.
Від несподіванки вона відлетіла назад і вдарилася ліктем об одвірок, скрикнувши від болю.
— Іди геть, — спокійно сказав Олег.
— Олеже, дай хоча б…
— Забирайся до нього, до біса! За речами прийдеш пізніше. — Він знову схопився спиною об стіну, відкинув голову назад і заплющив очі, не бажаючи дивитися на дружину.
— І піду. — Ярина вийшла з кухні, потираючи ушиблений лікоть. — Ти про це пожалкуєш! Піду, щоб більше не бачити твого нудного, огидного виду! — крикнула з передпокою.
— Та пішла ти… — Олег схопив зі столу чашку і шпурнув нею об стіну.
Скло з дзенькіттом розсипалося по кухні.
Хлопнули двері. Олег повернувся до столу, схилив голову на складений руки й завмер.
Сонце знову виглянуло з-за будинку, знову розмалювавши кухню смугастим візерунком від жалюзі. Смуги ковзнули по зігнутій спині нерухомого Олега, ніби пестячи його.
Так він просидов довго, потім устав, вийшов із кухні, хрумтів під ногами розкиданим склом. Прийняв душ, поголився, заварив каву і випив її. Було ще рано, тому він вирішив піти на роботу пішки, щоб провітритися. Автомобіль залишив під вікнами.
Весь день чекав дзвінка від Ярини. Сподівався, що вона подзвонить, скаже, що він сам змусив її зізнатися в тому, чого не було, що вона дійсно була у подруги, і все повернеться до звичного. Так, він любив її і був готовий пробачити. Але вона не подзвонила.
Коли Олег вийшов із офісу після роботи, пошкодував, що залишив машину. Небо затягнуло хмарами, в повітрі висів дрібний дощик, залишаючи на обличчі неприємну вогкість. Він ішов додому з надією, що Ярина повернулася, чекає його… Але квартиру зустріла порожня тиша.
Прибрав розбите скло, дістав з холодильника наполовину порожню пляшку горілки і випив одразу склянку. Шлунок спазмував. Зачекав, поки біль втихомириться, пішов у кімнату, ліг на диван обличчям у подушку й заснув.
***
Вони одружилися три роки тому. Яскрава, жвава Ярина закохала його у свою безпосередність. Вона не була красивою, але в ній було щось, що подобалося чоловікам. Спочатку все було чудово. Їм було легко разом. Навколо неї немов крутився весь світ, варто було їй з’явитися в компанії.
Готувати вона не любила. Його це влаштовувало. Зварити каву і зробити бутерброди — не треба жодного таланту. Обідав в…Але одного вечора, коли Олег повертався додому, побачив Ярину біля під’їзду — вона стояла під дощем, тримаючи в руках дитячу піжамку з ведмедиком, і вперше за ці роки в її очах була справжня, не награна ніжність.