Випадкове побачення
Оксана вийшла з офісу й глибоко вдихнула повітря, насичене ароматом осіннього листя. Стояла золота пора — ще теплі осінні дні, хоч ночі вже холодні. Йшла, роздумуючи: забрати маленького Богдана з садка й разом зайти до «Рости», чи спочатку купити продукти, а потім уже за сином? У супермаркеті завжди розкладена дріб’язок, і хлопчик неодмінно випрошуватиме якусь дурницю. А грошей перед зарплатою замало, та й іграшка потрібна йому лише на п’ять хвилин.
Оксана глянула на годинник. Якщо поспішати, встигне закупитися, віднести сумки додому й тоді вже забрати дитину. Вона прискорила крок.
Йшла, не помічаючи нікого навколо, весь час складаючи в умі список: морква, вершки, масло… Сіль! Чомусь вона завжди закінчується несподівано. Минулого тижня так само вибігла спеціально за сіллю, а забула й накупила решти.
— Оксанко, Шевченко! — раптом почула вона голос.
Оксана зробила ще кілька кроків, перш ніж зупинитися й подивитися на жінку.
— Не впізнала? А хто клявся, що ми будемо подругами навіки? — посміхнулася та.
Спочатку Оксана згадала лише клятву, потім — школу, і лише тоді перед нею постала образ тієї дівчинки: не худорлявої чорнявої школярки, а витонченої жінки в стильному вбранні.
Катерина перевелася до їхнього класу у другій школі, вони сиділи за однією партою аж до випусного. Восьмикласницями дали одна одній обіцянку «навіки». Та життя розвело їх. Ніщо не вічне під місяцем, навіть дружба, не кажучи вже про кохання.
— Вигляд у тебе стурбований, ніби вдома семеро по лавках чекають, — окинула Катерина Оксану поглядом, помічаючи втому в її очах, простий офісний одяг. Оксана теж відчувала, що в очах подруги виглядає не дуже.
— А в тебе, бачу, усе добре, — перевела тему Оксана.
— Не скаржуся. Друге заміжжя. Дітей поки що немає. А в тебе?
У голосі Катерини прозвучала сумна нотка, і Оксана вирішила не розвивати тему.
— Я не заміжня, але й не сама. У мене син, — з гордістю сказала вона.
— Школу, мабуть, закінчує? Чи вже в університеті? — зацікавилася Катерина.
— Ні, він ще в садочку, — усміхнулася Оксана.
— Ого! Ти ж така гарна була, я думала, перша вийдеш заміж. У всіх уже дорослі діти, а в тебе маля. Та ти завжди була замкненою на навчанні, правильна дівчина, не цікавилася хлопцями.
Оксана образилася, і Катерина відразу зрозуміла помилку.
— Та годі, ти ж знаєш мене, завжди стріляю, не подумавши.
— Вибач, мені треба забрати сина, — Оксана зробила крок убік.