Як же боляче…
Марія розмовляла по телефону, коли до кабінету зазирнув Богдан. Олена, скосила очі на Марію, даючи зрозуміти, що телефонна розмова важлива і що їм не до нього. Голова Богдана зникла за зачиненими дверима.
Минуть із десять Марія закінчила розмову й відклала мобільник.
— А до тебе Богдан заходив, — сказала Олена.
— Чому до мене? Може, до тебе? — спалахнула Марія.
— Я заміжня. Хіба ти не помічаєш, як він на тебе дивиться?
— Як? — Марія підвела голову над монітором.
— Із зацікавленням, — жартівливо відповіла Олена.
Звичайно, Марія помічала. У неї ж є очі. Так, симпатичний, саме той тип чоловіка, який їй подобається. Якби не різниця у віці…
Роботи було так багато, що Марія відмовилася йти з Оленою на обід. До кабінету зайшов Богдан і поставив на стіл чашку кави.
— Відволись. Багато роботи? — запитав він.
— Так, як завжди, — Марія подякувала йому посмішкою і ковтнула гарячої кави.
— Може, вечором сходимо в кіно?
— Вибач, у мене маленька донька. — Марія знову відпила кави, не дивлячись на Богдана.
— Я знаю. Можеш у мами залишити її на вечір?
Марія підвела очі на Богдана. Нарешті зробив перший крок, а то все грав у глядельки. Симпатичний, усміхнений. Якби він був на кілька років старший, Марія не вагалася б і давно відповіла на його знаки уваги.
Вона виглядала набагато молодшою за свій вік, але все одно не настільки, щоб різниця з Богданом не кидалася в очі. Після болісного розлучення з чоловіком Марія кілька років не дивилася на чоловіків. Обережничала, боялася нових помилок і розчарувань. Час, як відомо, лікує, притупляє біль і обережність. Марія відчувала, що готова до нових стосунків. Але ж не з Богданом?
— Ну що, він заходив? — запитала Олена, коли повернулася з обіду.
— Хто? — Марія зробила вигляд, що не розуміє, про кого йдеться.
— Чого ти ховаєшся від нього? Нормальний хлопець. Якби я не була заміжня…
— Не говори дурниць, — обірвала Марія Олену. — Страшно сказати, наскільки я старша за нього.
— Та й що? Ти не виглядаєш на свій вік. А спілкування з чоловіками йде на користь будь-якій жінці, а вже самотній і подавно. Я ж бачу, він тобі теж подобається. Коли він з’являється, очі в тебе палають, на щоках рум’янець і посміхаєшся частіше. Скажеш, я не права?
Марія не відповіла.
— Ти вже кілька років сама. Сама казала, що пора, що готова до нових стосунків. Послухайся моєї поради, поки ти чекаєш чоловіка за віком, Богдана прибере до рук якась красуня. Відповідай йому взаємністю. Хоч для здоров’я, хоч для настрою.
Марія мовчала. А що, Олена права. Може, справді, сходити з ним у кіно?
Марія подзвонила і домовилася з мамою, після роботи відвезла до неї Катрусю. Фільм закінчиться пізно, щоб не турбувати доньку вночі, вона забере її вранці, перед дитсадком. Мама прищурила очі й уважно подивилася на Марію, але нічого не сказала.
Вечір пройшов чудово. Марія давно не була в кіно, не кажучи вже про концерти чи інші розваги. Закінчився він у ліжку. У принципі, вона була до цього готова. А чого тягнути? Вона вільна, він теж. Для здоров’я, так для здоров’я.
— Ну? Як минув вечір? — запитала наступного дня Олена. — Не роби вигляд, що не розумієш, про що я. Ти просто сяєш.
Марія не відповіла. Дала зрозуміти, що не збирається обговорювати своє особисте. Але довго тримати таємницю не вийшло. Богдан заходив до кабінету, кидав на МарМарія глибоко зітхнула, зрозумівши, що іноді найкраще лікування від болю — це нові можливості, які дарує доля, і крок у невідоме.