«Який же він гарний. Якби він був трохи багатший, працював би у престижній компанії, мабуть, я б у нього закохалася», — думала Олеся.
— Ну, Ігоре, залишаєшся за мене. Якщо щось — телефон під рукою. Не на Місяць же я лечу, — сказав Олексій, простягаючи руку своєму заступнику та другові.
— Зрозумів, не хвилюйся. До речі, так і не сказав, куди їдеш у відпустку. У Карпати чи на Азовське море? — Ігор стиснув його долоню.
— Хіба не казав? До мами їду. Треба дах латати, тин підправити. Раніше батько за домом дивився, а як пішов — так одне за другим сиплеться. Не пам’ятаю, коли востаннє з вудкою на річці сидів.
— Я взагалі ніколи не рибалив. Справжній міський. Навіть заздрю тобі, — зітхнув Ігор. — Повернешся, розкажеш, — кинув він у спину Олексію, який уже йшов геть.
Радіючи, що завтра вранці вже буде далеко від шумного та запиленого Києва, обійме маму, вдихне свіже повітря дитинства, Олексій їхав додому й посміхався.
Він виріс у маленькому селі. Мама вчителька, батько будівельник. Лесь часто допомагав батькові, вмів усе робити. Батько мріяв, що син піде його шляхом. Але Олексія вабили машини, комп’ютери, нові технології. Вчився легко. Коли закінчив школу, сказав, що у селі йому робити нічого — хоче їхати до Києва, щоб досягти більшого, ніж стати будівельником.
— Як це нічого? Село розвивається, будівельники завжди потрібні. Без хліба не залишишся. Хочеш, збудуємо тобі сучасний дім? Одружишся, дітям буде де бігати, — казав батько.
— Занадто рано про дружину думати. Спочатку треба на ноги стати, — відмахувався Олексій.
Батько сердився, сперечався. А мама терпляче заспокоювала й підтримувала сина.
— Не підрізай йому крила. Нехай пробує. Він у нас розумний, ще пишатимемося ним, — умовляла вона.
Батьки дали грошей на перший час і відпустили сина підкорювати столицю. Олексій вчився у інституті та працював на будівництві. З часом він досяг усього, про що мріяв.
У школі закохався в Олесю, смішну, курносу дівчинку. Вона зірок із неба не хапала, мріяла стати перукаркою, відкрити свій салон. Кожен із них мав свою мрію. Так вони й роз’їхалися у різні міста, сподіваючись колись зустрітися.
Коли Олексій приїжджав додому на канікули чи відпустку, виявлялося, що Олеся вже поїхала.
Він міг би піти до її мами, попросити номер чи адресу, але не зробив цього. Кохання завадить мрії. А якщо одруАле він не поспішав, бо тепер розумів — правдиві почуття важливіші за гроші, статус чи обмани минулого, і наступного разу, коли вони зустрінуться, він просто скаже їй: «Ти все ще та сама Олеся, яку я колись кохав».