Двигун машини урчав заспокійливо, у салоні пахло шкірою та освіжувачем повітря. Сірий асфальт з рівною білою розміткою мчав назустріч і зникав під колесами. Сонце щойно піднімалося, обіцяючи теплий літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння і заплющила очі.
— Поспи. Їхати ще хвилин двадцять, — сказав Олег дружині.
— Краще б спала вдома, у теплому ліжку. Вихідний, зрештою. Пішов би один. Адже це ж твої друзі, — не відкриваючи очей, відповіла Оксана.
— Що я там робитиму сам без тебе? Усі будуть з дружинами. Мені здавалося, ви з Маріанною теж дружите. До того ж, найкращий відпочинок — на природі, а не у ліжку. — Олег трохи помовчав. — Давно не збиралися разом. А пам’ятаєш, як було раніше?.. Так, Юрко з молодою дружиною буде. Я тобі казав? Ні? Уяви, одружився. Подивимося, хто ж зміг так його вчарувати, що він пожертвував заради неї своєю свободою.
Оксана оцінила новину, сіла прямо і розплющила очі.
— Ви вже бачилися з ним?
— Бачилися, звичайно. Але швидко, без подробиць. А так хочеться побалакати, як колись, посидіти біля багаття з гітарою. Ех, були часи… — зітхнув Олег.
— Тепер щовихідних будете знову збиратися, — буркнула Оксана.
— Та годі тобі. Що в цьому поганого? Ми дружимо ще з інституту. Знаємо один одного тисячу років. Коли твої мамі було погано, Юрко без зайвих слів дав гроші на операцію.
Оксана знову відкинулася на сидіння.
— Це так. Юрко — гарний хлопець. А от Іван із Маріанною…
— Що з ними не так? — здивувався Олег.
— Наче вони не родина, а грають у родину. Якісь чужі, не рідні. Не знаю, як пояснити.
— Не помічав. На мою думку, нормальні люди. Знаєш, Маріанна з Юрком зустрічалися. Таке кохання було, усі думали, що одружаться ще на першому курсі. А потім щось не склалося. Маріанна вийшла заміж за Івана.
— Ти не говорив. — Оксана повернула голову до чоловіка.
— Це давно було. Стільки води втекло. — Олег замовк.
Двигун мірно урчав, Оксана знову заплющила очі. Розплющила, коли машину почало трясти — з’їхали з асфальту на ґрунтовку. Сосни стояли вздовж неї щільною стіною, не пропускаючи сонячних променів.
— Я й забула, як тут гарно, — здивовано вимовила Оксана.
— А то ж. — У голосі Олега відчувалася гордість, ніби в цій красі була і його заслуга.
Ворота на ділянку були відчинені — їх чекали. Олег припаркувався біля двох інших авто біля паркану. Значить, усі в зборі. Із дому назустріч уже поспішав Юрко, широко розставивши руки, ніби хотів обійняти їх разом із машиною.
— Нарешті. Ми вже думали без вас йти на риболовлю. — Юрко обійняв Олега, похлопав по спині. — А ти все красунчик. Як тобі це вдається? — зробив він комплімент Оксані. — Навіщо стільки їжі привезли? У нас усього повно, за тиждень не з’їсте. Гаразд, давай пакети, зайвими не будуть.
Вони всі троє пішли до хати, обвішані пакетами. На галявині перед будинком вже стояв мангал, а поруч лежав мішок із вугіллям. У тіні яблуні — дерев’яний стіл із плетеними стільцями.
У дверях з’явилися Маріанна із молоденькою дівчиною. Вони несли в охапках подушки та пледи.
— О! Олеже, Оксанко, вітання! — крикнула Маріанна.
Стало шумно й весело. Усі говорили одночасно, сміялися.
— Ну що, дівчата. Ви тут управляйтесь, а ми на риболовлю, — оголосив Юрко.
— Ну от… — незадоволено протягнула Маріанна.
— Ми ненадовго. Просто побалакаємо по-чоловічому. А ви не сумуйте. Свою частину роботи ми зробили: м’ясо замаринували, мангал приготували, продукти доставили. Далі — ваше завдання.
— Ну що, дівчата, вип’ємо за знайомство? — Маріанна поставила на стіл пляшку червоного вина, коли чоловіки пішли.
— Ой, а я б білого випила. Від червоного голова болить, — сказала наймолодша й найновіша в компанії Настя.
— Спеціально для тебе захопили. Зараз принесу, — сказала Маріанна.
— Ви знайомі з нею? — запитала Оксана Настю, кивнувши на будинок, куди пішла Маріанна.
— Так. Вона заїжджала до нас пару разів.
— Ось як? — здивувалася Оксана. — І давно ви повернулися до міста?
Із розмови в машині вона зрозуміла, що вони щойно приїхали з весільної подорожі.
— Два тижні тому, — встигла відповісти Настя.
— Та-дам! — На порозі з’явилася Маріанна із пляшкою білого вина.
Жінки випили по келиху й почали обговорювати, що приготувати на стіл. Керувала процесом Маріанна. Як здалося Оксані, вона спеціально взяла на себе цю роль заради Насті. Мовляв, я тут господиня, була ще до тебе. Ти нова, нічого не знаєш. Тримайся свого місця.
Оксані це не сподобалось. Занадто гордовито поводилася Маріанна з НастеюНаступного ранку, під час від’їзду, Оксана подивилася на Юрка та Настю, які стояли обійнявшись, і зрозуміла, що справжнє кохання варте того, щоб за нього боротися, але кожен має знайти його у своєму серці.