У давні часи, коли вітри ще шепотіли старі казки, був один хлопець на ім’я Олесь, а прізвище його — Гаврилюк. Заїхав він на заправку десь під Києвом, вийшов зі свого старенького «Запорожця» й мотнув заправку:
— Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він хлопцю на заправці й пішов у магазин.
У дверях він ледве не зіткнувся з чоловіком. Той глянув на нього, затримав погляд на мить, а потім опустив очі в телефон. «Богдан?!» — ледь не вирвалося в Олеся, але він стримався. Пройшов усередину й через скляні двері спостерігав, як колишній друг сів у машину — новеньку «Audi». Олесь кинувся до каси, витягнув картку, руки аж тремтіли.
Коли він вийшов, «Audi» вже вирулювала на дорогу. Без вагань Олесь кинувся до свого авто — наздогнати Богдана.
«Отака зустріч… А непогано ж колишній друг розжився. Щасливо женився? Нічого, дізнаюсь, звідки ноги ростуть…» — думав він, не спускаючи очей з машини.
Богдан завернув у котеджне містечко. Коли він зупинився біля високого мурованого дому, Олесь проїхав повз, спостерігаючи у дзеркало. Ворота розчинилися, і «Audi» заїхала на подвір’я. Олесь поступово здав назад, помітивши камеру над воротами. Він відхилився у кріслі, щоб не потрапити в об’єктВін підвів голову і побачив, як Богдан обіймає дівчину, яку Олесь знав дуже добре — Наталку, свою колишню, ту саму, яку кинув, коли зрозумів, що вона вагітна.