Іншого й бути не могло!

Інакше й бути не могло
— Здоровенькі були, Світлано. Як справи? Давно не бачились. Донька ще не заміжня? — зупинила біля крамниці подругу стара знайома.

— Будьте здорові. А вам чого цікавитися? Жениха заготовили? Нам будь-який не потрібен. Моя Оля вихована, книжки розумні читає, — у тон відповіла Світлана, не дуже зрадівши такому повороту.

— Не ображайся, від книжок цих користі мало, Світлано. Горе від розуму трапляється. Завибираєтеся, лишиться донька старою дівою, подяки тобі не скаже.

— Не ворожи. А може, то свого синочка прилаштувати мрієш? — не залишилася в борзі Світлана.

— Ех, Світлано. Язик у тебе… — зітхнула подруга.

— Краще нехай книжки читає, ніж по клубах бігає. Ось у Марійки, донька народила без чоловіка, підкинула матері на старість онучку та втекла.

— Та як ти свою доньку в дитячих рукавичках тримаєш, теж не діло, — парирувала стара знайома.

— А ти лізь із порадами в наше життя, за своїм сином краще дивися, а то ще зовсім спиться, — Світлана підхопила торби й пішла геть, бурмочучи під ніс. — Віку б тебе не бачити…

Вдома Світлана поставила продукти на кухні й увійшла до кімнати доньки.

— Усе книжки читаєш? Ще Шевченко казав, що від розуму лише горе буває, — випалила вона.

— Не Шевченко, а Коцюбинський, — поправила Оля матір.

— Та яка різниця? До крамниці сходи, молока немає. Чи погуляй, сидиш цілими днями зі своїми книжками, очі псуєш, — образилася Світлана.

— Мам, яка муха тебе вкусила? То з хати не пускаєш, то женщи.

— Та набридли розмови різні. Доню, я не проти, щоб ти життя влаштувала, та за кого ж виходити? — Світлана махнула рукою й вийшла.

Оля закрила книжку й задумалася. Мати виховувала її сама. Якщо за щось лаяла, казала, що донька вся в батька. Маленька Оля просила маму показати фото батька.

— Та не знаю де, загубилося. Знайду — покажу, — відмахувалася мати.
Згодом Оля зрозуміла — ніякого фото немає. Що, можливо, батько навіть не знає про її існування.

Може, і справді, вона в батька? На відміну від огрядн— І ти в нього, — прошепотіла Оля, дивлячись на свого сина, який тепер, як і колись вона, намагався розгадати таємницю свого походження.

Оцініть статтю
Соняшник
Іншого й бути не могло!