**Щоденник**
Так це ти все влаштувала, бабусь? – запитала Ярина, дивлячись на портрет.
Після сварки з чоловіком Ярина не спала всю ніч. Адже відчувала, що щось не так у їхніх стосунках, але коли він прийшов увечері додому і сказав, що кохає іншу, виявилася не готовою до такого повороту. Він пішов, а вона довго ридала і жаліла себе.
То їй хотілося повернути його. Але повернути – означало пробачити зраду. А Ярина не була впевнена, що зможе після всього вірити Олегу.
То бажалося йому помститися, щоб він теж страждав. Але ж кохання не зникає одразу, навіть коли тебе зрадили. Тому вона залишила цю думку на потім, а поки почала думати, як жити далі.
Уже перед світанком їй раптом згадалося, як кожного літа батьки відвозили її в маленьке містечко під Києвом до бабусі, і як вона була там щаслива. Ось би поїхати туди, повернутися в минуле, знову стати маленькою дівчинкою…
Але бабуся померла три роки тому. Ярина не пам’ятала, щоб батьки продавали квартиру. Можливо, у бабусі були ще родичі, і вони тепер там живуть? Треба запитати у мами. І з цією радісною думкою вона заснула.
Вночі їй наснився парк недалеко від бабусиного дому. Бабуся в кремовому старомодному плащі та солом’яному капелюшку сидить на лавочці і дивиться, як Ярина з якимсь хлопчиком граються з цуценям. «А я знала, що ти приїдеш, чекала», – раптом сказала бабуся і подивилася прямо на Ярину. Не на ту маленьку дівчинку, що гралася з цуценям, а саме на неї, сьогоднішню, дорослу.
Від бабусиного погляду Ярина й прокинулася. Сон був настільки реальним, що вона довго не могла позбутися відчуття її присутності.
Чим більше Ярина згадувала сон, тим ясніше розуміла – це знак. Раз бабуся сказала, що чекає її, значить, треба їхати.
– Мам, а що з бабусиною квартирою після її смерті? Ви її не продали? Там хтось із родичів не живе? – запитала вона ввечері.
– Ні, звісно. Звідки ти взяла? У бабусі не було родичів, окрім нас. Вона залишила листа, де писала, що квартиру заповідає тобі.
– То я можу там жити? – зраділа Ярина.
– Не розумВона взяла бабусиний портрет у руки, усміхнулась, і раптом зрозуміла, що найкраще життя – те, яке вона сама обере.
**Кінець**.