— Привіт. Ми ж так і не сходили з тобою в кіно тоді, — промовив він перше, що спало на думку, забувши заготовлені заздалегідь фрази.
Олег і Тетяна сиділи на набережній у Львові і мріяли, як вступлять до університету, закінчать навчання, куплять квартиру…
— Іномарку куплю, найкращу. І все у нас обов’язково вийде, — сказав Олег і кинув камінь у воду.
— Відпочиватимемо на Чорному морі чи за кордоном, — додала весело Тетяна, спостерігаючи, як гаснуть кола на воді від каменя. — Але спершу треба вступити. А вчитися мені вже огидно.
— Вступимо. — Олег обійняв Тетяну за плечі і притягнув до себе.
Їм здавалося, що ніхто до них так не кохав, і ніщо їх не розлучить.
— Підемо додому, мама, мабуть, хвилюється. І холодно. — Тетяна підвелася з лавки і скривилася від болю. Нові туфлі натерли ноги. Вона зняла їх і пішла босоніж по прохолодній плиті набережної.
— Підемо завтра в кіно? Гарний фільм йде… — запропонував Олег.
Вони йшли, байдуже базікаючи про все й про ніщо.
— До завтра, — сказала Тетяна біля свого будинку, піднялася на шкарпетки, поцілувала Олега в щоку і швидко побігла до під’їзду.
— То я куплю квитки? — гукнув їй услід.
Тетяна не відповіла, лише посміхнулася біля дверей.
Місто ще спало, але коротка червнева ніч вже скінчилася, світанок гасив зорі. Наставав перший день дорослого життя колишніх випускників.
Олег тихо зайшов у квартиру, щоб не розбудити маму, роздягнувся і одразу заснув, щасливий і впевнений у завтрашньому дні. Після обіду він вже стояв під вікнами Тетяни. Вона визирнула, і незабаром вибігла до нього.
— Я квитки взяв, — помахав перед нею паперцями Олег.
— Вибач, Олеже, не зможу. Приїхала мамина сестра. Вона вийшла заміж і їде до Польщі. Залишила нам квартиру у Варшаві. І ми завтра маємо поїхати з нею… Там я й вступатиму.
— А коли повернешся? — спитав Олег, ще не усвідомлюючи до кінця її слів.
— Не знаю. Навчатися буду там.
— А я? А ми?.. Ми ж мріяли разом… — Олег не вірив своїм вухам.
— Олеже, такий шанс трапляється раз у житті. Я ж не на Місяць їду, ти зможеш приїжджати. А давай ти теж вступатимеш у Варшаві? — Очі Тетяни спалахнули. — Слухай, правда, поїдемо разом?
— А де я житиму? А твої батьки що скажуть? У мене немає тітки, яка залишила б мені квартиру. Як я мамі скажу? Вона сама…
— Щось придумаємо… — легковажно промовила Тетяна.
— Коли ти їдеш? — приглушеним голосом спитав Олег.
— Завтра вранці. Треба речі збирати. Все так несподівано… Олеже, якщо любиш мене, знайдеш спосіб бути поруч.
— А якщо ти мене любиш… — Олег не договорив, махнув рукою, розвернувся і швидко пішов.
Тетяна гукала йому вслід, але він не озирнувся. На душі не коштувало, а вила ціла зграя вовків. «Тетяна поїде, у неї з’являться нові друзі, забуде мене… А хто я? Звичайний хлопець із провінції…»
— Та й поїдь. Проживу. Я досягну всього… Ти ще пошкодуєш… — бурчав він собі під ніс.
А вдома впав на ліжко, уперся об стіну і так пролежав два дні. Мама навіть хотіла викликати «швидку», думала, що захворів.
— Готуватися треба до іспитів, Олеже. Якщо лежатимеш, то не вступиш, візьмуть в армію. Тоді Тетяна точно до тебе не повернеться.
Слова матері привели його до тями. Він змушував себе вчити, але бачив перед собою Тетяну. У перервах віджимався у дворі, намагаючись втомити себе так, щоб не лишилося сил думати про неї. Він вирішив досягти всього, про що вони мріяли разом. Тоді приїде до неї у Варшаву, і… Але спершу треба вступити.
І він вступив, на радість матері. Кожен день чекав листа від Тетяни. Написав би сам, але не знав адреси. Проклинав себе, що не провів її, не запитав…
На останньому курсі до них приходили представники фірм і запрошували на роботу. Олег подав заявку на завод у Польщі — ближче до Тетяни.
Мама відпустила. За півроку він отримав квартиру. А ще через рік одружився з веселою, кароокою Оленою, яка працювала бухгалтером. У них народилася донька — Ярина.
— Не сучасне ім’я, — надулася Олена.
— Найсучасніше! Класика завжди в моді, — наполягав Олег.
Через десять років він став заступником директора. З’явився будинок, іномарка. Мама продала свою квартиру і допомогла грошима.
Олег часто їздив у відрядження — до Чехії, Італії, Німеччини… З провінційного хлопця перетворився на успішного керівника.
Однієї ночі йому приснилася Тетяна. Вона стояла на набережній, як тоді.
— Ми ж так і не сходили в кіно…
Образ Тетяни з часом бляк, але після того сну він знову почав про неї думати.
Одного разу ввів у пошук соцмереВін знайшов її сторінку, подивився на фотографії з чужого життя, і тоді нарешті зрозумів, що мріяти було прекрасно, але його справжнє щастя чекало вдома.