Та не так воно, як здається
Перед ранковим обходом в ординаторську зайшла медсестра Оксана й пошепки повідомила:
— Галино Степанівно, Іщенко з п’ятої палати цілий вечір благала, щоб я видала їй одяг і відпустила додому. Ви ж казали повідомляти, якщо щось…
— Дякую, Оксанко, я сама розберуся. — Галина поправила вибившеся з-під шапочки пасмо волосся й пішла до п’ятої палати.
На ліжку біля вікна лежала дівчина, обернувшись до стіни.
— Здрастуй, Марічко, що трапилося?
Марія різко обернулася й сіла.
— Випишіть мене, будь ласка. Не можу більше лежати. Вдома хоч відволікатимусь, робитиму щось, а тут… — Вона всхлипнула й благально подивилася на Галину.
— Ну, плакати не варто. Шкоду дитині завдаси. Чи ти передумала народжувати? — сухо запитала Галина.
— Ні, не передумала. Я добре почуваюся. Обіцяю, що вдома лежатиму, гулятиму й нічого не робитиму. Будь ласка, випишіть мене. На вулиці така гарна погода, а я цілими днями в душній палаті. — Дівчина несміливо посміхнулася.
— Добре. Завтра здаси аналізи, зробимо УЗД і подивимося. Якщо все гаразд, випишемо, — пообіцяла Галина.
— Дякую! — Марія склала руки, наче до молитви. — Обіцяю, що дбатиму про себе, а якщо щось, одразу подзвоню.
Галина Степанівна вийшла з палати. Вона досі не розуміла, як її син міг закохатися в цю бліду, нічим не виразну Марію. Її статний син працював у великій фірмі… Працював. Галина подумала: це його вибір, а вибір сина вона має поважати. Якщо Андрій любив цю дівчину, то й вона постарається її прийняти.
Ще на третьому курсі університету Андрій закохався в яскраву й гарну Катю так, що голови позбувся. Красива пара була. Але через рік Катя кинула його заради якогось іноземця. Син довго страждав, перестав ходити на пари. Галина боялася, що взагалі кине навчання.
Потроху Андрій заспокоївся, закінчив університет, влаштувався в престижну компанію. Але ще довго не міг дивитися на дівчат. Аж поки не зустрів цю Марію — світловолосу, тендітну й непомітну, цілковиту протилежність Каті. Може, вирішив, що така ніколи не зрадить.
— Мам, знайомся, це Марія, — сказав він, коли вперше привів дівчину додому.
І Галині ледве вдалося не поморщитися. Усі Марії, з якими їй доводилося мати справу, були якимись дволикими. Ззовні — ніби беззахисні, а внутрішньо — собі на умі. Галина сподівалася, що їхні з Андрією стосунки не розвинуться, вони занадто різні.
Коли Андрій сказав, що одружується, Галина стрималася.
— Ви вже заяву подали? — лише запитала вона замість вітання.
— Поки ні. А ти не рада? — схвильовано спитав син.
— Головне, щоб ти був радий, — відповіла Галина.
Андрій подарував Марії перстень з діамантом, який і досі сяяв на її тоненькому пальчику. Весілля вирішили відкласти до серпня. Галина молилася, щоб за цей час щось змінилося, і Андрій передумає.
Та накаркала. На дні народження друга син трохи перебрав, за кермо не сів, на таксі відправив Марію додому, а сам пішов пішки, щоб провітритися. У темному провулку він побачив, як двоє хлопців силком затягують дівчину в машину. Вона кричала й благала про допомогу.
Андрій втрутився. Один із напасників ударив його ножем у живіт. Машина зникла, а Андрій лишився лежати на асфальті. Знайшли його лише вранці — врятувати не встигли.
Галина мимоволі звинувачувала Марію. Чому не наполГалина глянула на маленьку Яночку, що посміхалася їй із ліжечка, і зрозуміла, що неважливо, які були минулі біди, – головне, що тепер у них є ця дитина, і вона буде любити її так само сильно, як любила свого сина.