— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — промовила задоволена собою донька.
Дмитро вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води блищали на підкачаних грудях. Не чоловік — мрія. У Валерії в грудях солодко занило серце.
Він сів на край ліжка й потягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, бо я так ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, уже вдома, — Валерія потерлася щокою об його плече.
Дмитро зітхнув.
— Валю, ну скільки можна? Коли ти розкажеш доньці про нас?
— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. — Валерія встала й почала одягатися.
— Мені здається, що я не жив, а чекав тебе. Я й дня не можу…
— Не рви мені серце. Не проводжай, — сказала Валерія й вислизнула з кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.
Ще б пак — усе при ній: фігура, стать, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися із заколки на потилиці. А Валерії хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять, за кохання. Майже одразу завагітніла. Чоловік намагався переконати її зробити аборт. Мовляв, рано, треба стати на ноги, ще встигнуть. Але Валерія не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що чоловік зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків досить байдужі до дітей.
Одного дня їй подзвонила незнайома жінка й назвала адресу, де часто бував її чоловік по вечорах. Валерія не кинулася перевіряти, дочекалася його та прямо запитала. Спочатку він заперечував, потім виправдовувався, а згодом і зірвався на крик:
— Якась божевільна сказала, а ти й повірила? Ти не надто від неї відрізняєшся. Я йду, а ти пошкодуєш…
Чоловік вийшов, грюкнувши дверима. Валерії не хотілося жити, але донька потребувала уваги — і вона вижила. Через два тижні не витримала, пішла за вказаною адресою, сховалася за деревом у дворі й почала чекати. Незабаром повз пройшов її чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Валерія подала на розлучення. Знала — не пробачить, не такий у неї характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.
Інколи до неї залицялися чоловіки, але жоден не сподобався настільки, щоб вона наважилася зв’язати з ним життя. І лише через багато років Дмитру вдалося підкорити її серце. Красивий, високий, під пару їй. Між ними спалахнув запальний роман. Одного разу Галя запитала, куди мама так ретельно прикрашається.
— На побачення, — напівжартом, напівсерйозно відповіла Валерія.
— А-а-а, — багатозначно протягла донька.
Більше вона не питала.
Фігурою Галя вийшла в матір, але не така вродлива обличчям. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Валерія раділа — краса не хліб, з нею лише проблеми.
У неї ніколи не було подруг. І причина була не у Валерії, а у заздрощах дівчат. Боялися виглядати блідо на її тлі. Можливо, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти у чоловікові друга.
— Дрібнуватий і простакуватий він для тебе, хоч і красен, — казала мати.
***
— Галю, я вдома, — голосно промовила Валерія, заходячи у квартиру.
— Я уроки роблю, — відповіла донька зі своєї кімнати.
Валерія переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди зайшла Галя, сіла за стіл і відламала шматочок хліба.
— Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Валерія, поставила на стіл тарілки й сіла навпроти. — Я хотіла з тобою поговорити.
— Хотіла? Ну кажи, — Галя з апетитом почала їсти.
— Скоро мій день народження.
— Я пам’ятаю, мам.
— Хочу запросити… мого знайомого, — ледве вимовила Валерія.
— З яким ти спиш? — Галя спокійно подивилася на матір.
— Зустрічаюся. Усе ж ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Валерія.
— Та яка різниця? У твоєму віці зустрічатися й спати — одне й те саме.
— То я запрошу його? Ти не проти? — уточнила Валерія.
— Мені що. А бабуся прийде? — безтурботно запитала Галя.
Валерія полегшено зітхнула. П’ятнадцять — складний вік. Схоже, донька нормально сприйняла новину.
— Бабуся прийде у неділю. Мені важливо, щоб ви з ним знайомились.
— Та годі, мам, запрошуй, — махнула рукою Галя.
Усю суботу Валерія готувала, бажаючи вразити Дмитра кулінарними талантами. Він прийшов із величезним букетом троянд, подарував перстень. Валерія зніяковіла — його напор вразив її.
До того ж, намагаючись сподобатися Галі, він поводився галасливоВони з Петром сиділи за столом, сміялися, і Валерія зрозуміла, що щастя було поруч увесь цей час.