“Знаєш, як він дивиться на тебе? З любов’ю й з захопленням,” – вимовила задоволена собою донька.
Микола вийшов із ванної, закутавшись лише у рушник. Краплини води блищали на його тренованих грудях. Не чоловік, а мрія. У грудях Оксани солодко занило серце.
Він сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
“Не треба, бо я так ніколи й не піду. Мені час. Галя, мабуть, уже вдома.” Оксана потерлася щокою об його плече.
Микола зітхнув.
“Оксанко, ну скільки можна? Коли ти розкажеш про нас доньці?”
“Три місяці тому ти навіть не знав про моє існування й чудово жив.” Оксана встала й почала одягатися.
“Мені здається, що я й не жив зовсім, а чекав тебе. Я й дня не можу…”
“Не рви мені серце. Не проводжай мене,” – сказала вона й вислизнула з кімнати.
Йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.
Ще б пак – фігура, стать, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися із заколки. А Оксані так хотілося стати непомітною.
***
Вийшла заміж рано, у двадцять років, за кохання. Майже відразу завагітніла. Чоловік намагався переконати зробити аборт. Казав, що рано, треба спершу стати на ноги. Але Оксана не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що чоловік зміниться. Та він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила незнайома жінка і назвала адресу, де часто буває її чоловік. Оксана не кинулася перевіряти, дочекалася його і прямо запитала. Він спершу заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:
“Якась божевільна сказала, а ти їй повірила? Ти не сильно від неї відрізняєшся. Я йду, а ти пошкодуєш…”
Чоловік пішов, грюкнувши дверима. Оксані не хотілося жити, але донька потребувала уваги – і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за дерево й почала чекати. Незабаром повз неї пройшов чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Оксана подала на розлучення. Знала – не зможе пробачити, не такий у неї характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.
Інколи в її житті з’являлися чоловіки, але жоден не сподобався настільки, щоб зв’язувати з ним долю. Але через багато років Миколі вдалося підкорити її серце. Високий, гарний – під пару їй самій. Між ними спалахнув пристрасний роман.
Одного разу Галя запитала, куди мама так ретельно вдягається.
“На побачення,” – відповіла Оксана напівжартом, напівсерйозно.
“О-о-о,” – багатозначно протягла донька.
Більше вона не питала.
Фігурою Галя пішла в матір, але обличчям не така вдала. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Оксана раділа. Краса – не хліб, нею ситий не будеш, а клопотів з нею повно.
Підруг у неї ніколи не було. І причина була не в Оксані, а в заздрощах дівчат. Боялися виглядати тьмяними поруч із нею. Може, тому й вийшла заміж рано – сподівалася знайти в чоловікові друга.
“Занадто простакуватий він для тебе, хоч і гарний,” – казала мати.
***
“Галю, я вдома,” – голосно сказала Оксана, заходячи в квартиру.
“Я вчи уроки,” – почулася відповідь із кімнати.
Оксана переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди зайшла Галя, сіла за стіл і відламала шматок хліба.
“Не псуй собі апетит, зараз вечерятимемо,” – сказала Оксана, поставила тарілки й сіла навпроти доньки. – “Я хотіла з тобою поговорити.”
“Хотіла – то й кажи,” – відповіла Галя, із задоволенням їдучи вечерю.
“Скоро мій день народження.”
“Я пам’ятаю, мам.”
“Я хотіла запросити… мого знайомого,” – з натугою вимовила Оксана.
“З яким ти спиш?” – Галя спокійно дивилася на матір.
“Зустрічаюся. Та все ж ти з матір’ю розмовляєш,” – пожартувала Оксана.
“Яка різниця? У твоєму віці зустрічатися й спати – одне й те саме.”
“То я запрошу його? Тобі не проти?” – уточнила Оксана.
“Мені то що. А бабуся прийде?” – безтурботно запитала Галя.
Оксана з полегшенням зітхнула. П’ятнадцять років – складний вік. Здавалося, донька нормально сприйняла її звістку.
“Бабуся прийде в неділю. Мені важливо, щоб у вас із ним склалися стосунки.”
“Та годі, мам, запрошуй,” – махнула рукою Галя.
Усю суботу Оксана готувала, хотіла вразити Миколу своїми кулінарними талантами. Він прийшов із величезним букетом троянд, подарував перстень. Вона розгубилася. Його напор її приголомшив.
До того ж, бажаючи сподобатися Галі, він пов— Він не такий, як усі ті інші, — усміхнулася Оксана, наливаючи чай у чашки, — може, саме так і повинно бути.