“Ти в порядку? Оленко, відчини.” – Тетяна сильніше застукала кулаками у двері ванної.
Вона прокинулась й прислухалась. Поруч хропів чоловік. Крізь білу пелену хмар пробивалося березневе сонце. Глянула на годинник на стіні – і злякалася, що спізниться на роботу. Аж раптом згадала: сьогодні вихідний, 8 Березня.
“Так, умитися, випити каву, приготувати сніданок, поки Оленка й Віталій сплять.” Обережно вибралася з-під ковдри. Та Віталік уже ворухнувся.
“Котра година?” – проказав він, не розплющуючи очей.
“Пів на десяту.”
Чоловік різко підвівся на ліжку.
“Спокійно, вихідний, свято, спи далі.” – Тетяна посміхнулася.
“А ти чого вскочила?” – Віталій притягнув її до себе й уперся носом у шию. – “З Днем жінок, моя кохана. Матір моєї дитини.”
“Ну, якщо точно, то дитина у нас поки що одна.” – Тетяна засміялася. – “Піду сніданок готувати, а ти ще полежи.”
“Поки ти готуєш, я пробіжуся. Погода чудова.” – Віталій скинув ковдру й босоніж попрямував до ванної.
Тетяна вчора вже перетерла сир на сирники. Залишилося лише додати банан, обваляти у борошні й підсмажити. Незабаром кухню наповнив солодкуватий запах.
“Як смачно пахне.” – У дверях з’явилася розкуйовджена Оленка у шортах і футболці, мружилася від яскравого світла.
Промінь сонця на мить прорвався крізь хмари й освітив кухню, відбившись від блискучого чайника.
Раптом Оля прикрила рот долонею й зникла. Тетяна завмерла на секунду – і кинулася за нею.
“Оленко, відчини! У тебе все гаразд?” – прислухалася, потім застукала у двері. Чути було, як тече вода. – “Олю, відчини!” – Застукала ще дужче.
Тривога скувала серце. Тетяна намагалася запевнити себе, що у доньки просто розлад шлунку. Аж раптом її осяяло. Усе всередині похололо. “Ні, цього не може бути. Випускний клас, відмінниця, збиралася до університету… Боже, за що?!”
Запахло горілим – Тетяна кинулася на кухню. Вилаявшись, зіскребла підгорілі сирники у смітник. Це трохи протверезило. “Головне – без паніки”, – намагалася заспокоїтися.
Почувши дзвінок, подумала, що Віталій повернувся, і побігла відчиняти. На порозі стояв юнак із букетом кольорових тюльпанів.
“Доброго ранку, Тетяно Іванівно. Це вам.” – Подав квіти й усміхнувся.
“Дякую…” – остовпіло відповіла вона. – “Заходь, Оля у ванній.”
Хлопець увійшов, але куртку не зняв, м’ячився біля дверей. За тривожним поглядом Тетяна зрозуміла: це й є причина проблем.
“То це ти? – зашипіла вона. – Знаєш, що можу тебе посадити за розбещення неповнолітньої?”
Юнак перелякано кліпнув.
“Я прийшов поговорити. Я люблю Олю й не збираються тікати від відповідальності…”
У цю мить із ванної вийшла бліда Оля. Вона перелякано глянула на матір, потім на хлопця.
“Ти?..” – прошепотіла вона.
“Хтось мені пояснить, що відбувається? Чого її нудить? Може, ти?” – Тетяна підвищила голос, впіраючись у нього очима.
“Мамо! Все нормально!” – Оля попережаюче простягнула руки й пішла у свою кімнату.
“Олю! Повернись!” – гукнула їй услід Тетяна.
У цю мить клацнув замок – увійшов Віталій.
“О, у тебе вже залицяльник?” – показав на квіти. – “Сподіваюся, кричала від щастя? На сходах було чути.”
“Від щастя?!” – Тетяна захлинулася від обурення. – “Він…” – не могла вимовити жахливого.
“Я люблю вашу доньку й хочу на ній одружитися”, – випалив хлопець, почервонівши.
“Оце заява. А я вже почав ревнувати.” – Віталій усміхнувся. – “Оля ще в школі, і ти, мабуть, теж. Гадаю, нам треба поговорити. Як тебе звати?”
“Дмитро, Дмитро Коваленко. Я прийшов, щоб ви не думали, що я…”
“Роздягайся й заходь у кімнату. Тетяно, постав квіти у вазу. Я швидко вмиюся й приєднаюся.” – Віталій пішов до ванної.
З його появою стало легше. Тетяна поставила квіти на стіл, милувалася, як вони оживляють кухню, і знову взялася за сирники.
Сонце сховалося за хмари, ніби побоюючись гарячої руки. Незабаром на тарілці вже лежала ціла гора сирників. Вона розставила тарілки – увійшов Віталій, пахнучи свіжим гелем.
“О, сирники! Олю, кликай гостя до столу!” – гукнув він. – “То що трапилося?” – Сів, уважно подивившись на дружину.
Не встигла відповісти – у кухню несміливо увійшов Дмитро. За світлом він виглядав зовсім юним. Віталій показав на стілець – хлопець сів, не піднімаючи очей.
Оля переодяглася, зачесалася й виглядала краще. “Може, нічого й нема? Здалося?” – Тетяна вхопилася за цю думку. Згадала, що не поставила цукор, метРодини домовилися зустрітися наступного тижня, щоб обговорити майбутнє дітей, а поки що Тетяна глибоко зітхнула й поставила на стіл чашку з гарячим чаєм для всіх.