Олеся вперто скидала дзвінок, а Данило дзвонив знову і знову.
— Олесю, відповідай. Скільки можна? — у кімнату зазирнула Марʼяна. — Або вимкни телефон, якщо не хочеш відповідати. — Вона з силою зачинила двері.
Олеся вимкнула телефон і відкинула його на інший кінець дивану. Вона б зробила це давно, але чекала дзвінка від Андрія. Він обіцяв подзвонити, але минув другий день, а він мовчав. А от з Данилом вона більше не хотіла спілкуватися, тим паче бачити його. Заради нього вона вилізла зі своєї мушлі, куди сховалася після смерті батьків. А він так цинічно зрадив її…
***
На вулиці був сильний ожеледь. Батьки їхали від бабусі. Раптом із провулка вилетів джип. Пʼяний водій на слизькій дорозі не впорався з керуванням, джип занесло і кинуло просто на машину батьків. Мати померла на місці, а батько помер у лікарні.
Минув рівно рік. Раніше Олеся любила Новий Рік, з нетерпінням чекала його. А тепер думала про нього з жахом. Тепер він асоціювався зі смертю батьків, нагадував про втрату і ненастанну біль.
Вона не памʼятала, як змогла закінчити перший курс інституту, як взагалі пережила втрату мами й батька. До неї переїхала тітка Марʼяна, сестра батька. Вона розлучилася з чоловіком через те, що не могла мати дітей — у старших класах зробила невдалий аборт.
— Називай мене просто на імʼя. А то почуваюся старою тіткою, — одразу попросила вона Олесю.
Але Марʼяна не змогла замінити маму й батька. І подругами вони з Олесею не стали. Марʼяна шукала себе, старалася влаштувати особисте життя, знайомилася з чоловіками, ходила на побачення.
Олеся не збиралася зустрічати Новий Рік. Просто ляже спати і нікуди не піде. Але Данило умовив її піти на день народження до свого друга за два дні до Нового Року.
— У мене є дівчина, а я з нею нікуди не ходжу. Ну що я там робитиму сам? Усі парами прийдуть. Це ж день народження, не Новий Рік. Будь ласка, підемо. Треба повертатися до життя. Думаю, і твоїй мамі не сподобалося б, що ти сидиш вдома, — умовляв він.
Останній аргумент зламав опір Олесі, і вона погодилася. Вона наділа ту саму сукню, яку вони з мамою купили спеціально на минулий Новий Рік, але надіти її Олеся так і не встигла.
— Ти будеш найгарніша, — сказала тоді мама.
Сукня справді дуже їй пасувала.
Марʼяна окинула її прискіпливим поглядом.
— Поки ми живемо разом, я не вийду заміж. Хто на мене подивиться, якщо поруч така молода красуня. — Вона зітхнула. — А чи не занадто воно відкрите? Постривай. — Марʼяна пішла в іншу кімнату і незабаром повернулася з тоненьким шарфом. Він був на відтінок темніший за сукню, доповнював і підкреслював його.
«Мамі б сподобалося», — подумала Олеся.
— Так краще, — із задоволенням сказала Марʼяна. — Можна накинути на плечі, якщо стане прохолодно.
Вони з Данилом довго їхали на таксі. Коли увійшли до квартири, вечірка вже почалася. Іменинник присвистнув, побачивши Олесю.
— Тепер розумію, чому так довго ховав від нас свою дівчину. Хоч ти мій друг, але заберу, — жартівливо сказав він і погрозив Данилові пальцем.
Окрім Данила Олеся нікого не знала на вечірці. Поки він був поруч, вона не хвилювалася і була спокійна. Але потім почали танцювати. Її запросив якийсь хлопець. Коли замовкла музика, Данила в кімнаті не виявилося.
Олеся одразу почула себе не в своїй тарілці серед незнайомих людей. Вона пішла по кімнатах у пошуках свого друга. Проходячи повз передпокій, Олеся помітила, що вхідні двері не замкнуті. Вийшовши з квартири, вона побачила на сходах Данила. Він стояв на сходинку нижче і самозабутньо цілувався з якоюсь дівчиною, ніби вони зустрілися після довгої розлуки. Вони так захопилися, що нічого навколо не помічали.
Олесі стало погано від побаченого. І що робити? Залишатися тут вона не могла. Олеся повернулася до квартири, надягла чоботи й шубку, знову вийшла на майданчик.
До болі неприємно було дивитися на закоханих. Олеся зрозуміла, що не зможе пройти повз них. Їй нічого не залишалося, як піднятися вище і перечекати. Рано чи пізно їм набридне цілуватися, або хтось покличе їх у квартиру. Вона піднялася на поверх вище. Але і сюди долітали шепіт і звуки поцілунків.
Олеся вирішила піднятися ще вище. На майданчику між верхніми поверхами треба було проходити по довгій відкритій лоджії. Олеся зупинилася і подивилася вниз, підставивши розпещене обличчя слабкому вітру. Припарковані у дворі машини нагадували сугроби.
«Якщо стрибнути в сніг, буде боляче?» — промайнула в її голові дивна думка. «Навіть не думай про це!» — чи то Олеся сама наказала собі, чи то хтось внушив їй цю думку, але вона відскочилаІ раптом вона прокинулася, відчуваючи, як тепло Андрієвих рук обіймає її навіть у цьому дивному сні, де минуле і теперішнє переплелися, наче стрічки на новорічній ялинці.