У вересні до класу прийшла нова дівчинка Олеся. Вона була такою тендітною й крихкою, що здавалося — сильний порив вітру може її зламати. Завжди носила теплий светр, з-під якого визирали гострі худусенькі плечі. Рідке світле волосся заплітали в тоненькі косички з великими рожевими бантами. Великі очі на блідому трикутному личку дивилися сумно й здивовано.
Високому спортивному Мар’яну вона здалася казковою принцесою, яку треба захищати й берегти, що він і почав робити з ентузіазмом. А дівчатка відразу не взлюбили новеньку.
“Дивись, кого принесло… Ні на що не схожа, а туди ж… Найкращого хлопця відхопила”, — злосливо шепотілися вони на перерві.
У школі Олеся в їдальню не ходила. Від їжі їй одразу ставало погано. Щодня брала з собою велике яблуко. Відкушувала маленькі шматочки й так повільно жувала, що за велику перерву не встигала його з’їсти. Дівчата хмикали, побачивши у смітнику великий недоїдений шматок. Мар’ян ковтав обід, не жуючи, і мчав до Олесі, щоб її оберігати.
Він провожав її до дому і носив її портфель. І жоден із парубків не насмілився над ним посміятися. Дорого б обійшлася така насмішка, адже Мар’ян славився силою. Незабаром усі звикли, що завжди й усюди їх бачили разом.
Мар’ян витримав важку суперечку з батьками й після школи не поїхав до обласного центру вступати до університету. Йому було все одно, де вчитися, аби не розлучатися з Олесею. Вступив до технікуму в рідному містечку. Батьки Олесі дуже любили Мар’яна й спокійно довіряли йому доньку. Вона вчилася добре, але іспити здавала ледь-ледь, їй ставало погано майже на кожному. Про подальшу освіту й мови не було.
Олеся була пізньою дитиною, і батьки тремтіли над нею — ану ж захворіє, перенервничає. Хоча, якщо чесно, вона не так часто й хворіла.
На сімейній раді вирішили, що для дівчини головне не освіта, а щасливе заміжжя. І тут усе складалося ідеально. Мар’ян — відмінний наречений. Мама Олесі працювала лікарем, влаштувала доньку секретарем головного лікаря поліклініки. Так і сиділа Олеся в приймальні, друкувала на машинці й відповідала на дзвінки.
Тільки батькам Мар’яна Олеся не подобалЧерез роки Олеся пішла з цього світу так само тихо, як і жила — ніхто не почув її останнього подиху, але всі памʼятали її лагідну усмішку.