Олена вийшла з дому й зачарувалася перетвореним подвір’ям. За ніч сніг укрив усю землю. Пухнаті рідкі плавці беззвучно опадали на жовте листя, що чудом вціліло на деревах, на асфальт і припарковані авто.
Вона простягла долоню. Кілька сніжинок впали на неї й миттєво розтанули. Олена зробила кроків кілька, прислухалася до легкого хрусту під ногами — нагадування, що близиться Новий Рік із запахом мандаринів, ялинкою, прикрашеною блискучими кульками, і, звісно, очікуванням дива.
У магазині вона купила мандаринів, молока й цукерок до чаю. Вже стояла біля каси, коли подзвонила мати.
«Олю, приїдеш сьогодні?» — почула знайомий голос.
«Так, мамо. А що трапилося?»
«Нічого. Потрібно познайомити тебе з однією людиною. Приїжджай до обіду», — у голосі матері прозвучала незвична живість.
«Знову хочеш підсунути мені якогось маминого синочка?» — єхидно запитала донька.
«Це сюрприз. Побачиш», — загадково відповіла мати й поклала слухавку.
«Цікаво», — подумала Олена. Вона давно не чула від матері такого тону. Після розставання з Олегом вона прибігла до мами, ридаючи. Та спочатку заспокоювала, але все зіпсувала, коли нагадала, що попереджала. Мабуть, була права. Та від цього Олені не полегшало. Вони посварились. З того часу донька уникала візитів, лише дзвонила, намагаючись самостійно пережити біль.
Біля кондитерського відділу вона взяла невеликий торт. Іти з порожніми руками було б нечемно.
Дома її не покидали думки про мамин сюрприз. Навідріз вимила голову, трохи завила кінчики, підвела вії й губи, вдягла сіру спідницю та персиковий светр. Усміхнулася своєму віддзеркаленню. Яким би не був сюрприз, вона зустріне його у гарному настрої.
«Олег ще пошкодує», — подумала й почала вдягати пальто.
Мати відчинила двері, й Олена здивовано завмерла. Очі матері сяяли, на щоках граТак і почалася їхня добра зима.