Букет ромашок у листопаді
Соломія закуталась у халат і підійшла до вікна. На деревах ледве висіло кілька пожелклих листків. Тонкий білуватий іній вкрив пожовклу траву та дах сусіднього будинку. Вчора ввечері моросило, а вночі підморозило. Холодний та похмурий листопад — переддень довгої, безпросвітної зими.
Соломія зітхнула. Нудьга за вікном, нудьга в серці — вихідні вона проведе сама в чотирьох стінах. Нудьга…
***
Тоді теж був листопад. В обідню перерву Соломія побігла в кав’ярню навпроти офісу, де продавали їжу на виніс. Вони з дівчатами чергувалися туди бігати. Моросив дощик, та дівчина не взяла парасольку — з нею незручно нести пакети.
На дорозі не було жодної машини. Соломія сміливо ступила на пішохідний перехід. Вулиця тут тиха, без світлофора. Вона не помітила, як із-за рогу вилетів позашляховик. Різкий скрегіт гальм пролунав прямо над вухом, і вона завмерла, втиснувши голову в плечі й закривши обличчя руками.
— На той світ поспішаєш? Набридло жити? — гримнув поруч сердитий голос.
Соломія відвела руки від обличчя й розплющила очі. Біля позашляховика стояв чоловік, і його чорні очі палали злістю.
— Дивитися треба, куди йдеш. Якщо хотіла під колеса — іди на проспект, — він сердито дивився на неї.
Але вразили дівчину не його слова, а сам чоловік. Високий, у чорному розстібнутому пальто, з рішучим підборіддям, що гарно підкреслювалось стильною борідкою. Темні очі його, наче з мрії, кидали іскорки гніву.
— Думаєте, якщо у вас крутий авто, всі мають розбігатися? Тут нема світлофора, дорога порожня. Я нічого не порушила, йшла по переходу. Треба було збавити на повороті. Люди тут ходять, якщо що, — вона теж розізлилася.
Чоловік уважно подивився на неї.
— Я справді поспішав. Якщо з вами все гаразд — поїду. Вибачте, — кинув він через плече, вже сідаючи в машину.
Соломію ще довго трусило від пережитого: ледь не збили, ще й накричали. Наступного дня дощу не було. Дівчина не поспішала й обережно ступила на “зебру”. Раптом біля неїРаптом біля неї хлопнули двері авто, і вона миттєво відступила на тротуар — із сусіднього позашляховика вийшов той самий чоловік, тепер із посмішкою, що розтопила лід у її серці.