**Щастя за новорічним тарифом**
— Дякую, мамо. — Тарас підвівся зі столу й потягнувся. — Піду трохи прокатаюся. Не хвилюйся, буду обережним, та й машин увечері вже небагато.
— Купив собі авто — і весь час з ним проводиш. А тобі ж вже й женитися пора. Справді кажуть, що в чоловіка машина на першому місці.
— Мам, не починай, — Тарас обійняв матір. — Ти ж знаєш, як я мріяв про своє авто. Накатаюся — тоді й про сім’ю думатиму. Чесно-чесно.
— Гаразд. Вже майже тридцять, а ти в машинки граєш. — Мама погладила сина по голові. — Іди вже.
Тарас вийшов з під’їзду, підійшов до своєї «Ланоса» й зітрув пухкі сніжинки з лобового скла. Посвідчення було в нього давно, батько дозволяв керувати старим «Запорожцем», поки той не розбився. Досвіду вистачало. Просто Тарас ще не натішився відчуттям власного авто.
Він довго збирав гроші, ретельно вибирав. Тепер що-вечора їздив містом, іногда виїжджаючи на трасу. Якщо хтось голосував на дорозі — підвозив безкоштовно.
Сів за кермо, повернув ключ із задоволенням послухав, як муркотить двигун. Додав гучності на радіо й повільно виїхав з двору.
У світлі фар мерехтіли сніжинки, що летіли у вітрове скло. Зима цього року почалася різко, і за кілька днів навалило чимало снігу. Тарас їхав без мети, петляючи вулицями. На одній із них побачив жінку з дитиною, що голосувала. Він зменшив гучність, зупинився й опустив пасажирське скло.
— До вулиці Будівельників підвезете? — Жінка заглянула у вікно.
Вона виявилася молодою й привабливою.
— Сідайте, — Тарас кивнув на пасажирське сидіння.
— А скільки це коштуватиме? Далеко ж їхати, — сказала вона, не відходячи від вікна.
— Не хвилюйтеся. Я з гарненьких дівчат грошей не беру. — Але, побачивши її наляканий погляд, поспішив заспокоїти. — Сто гривень вас влаштує? Та сідайте вже, я не кусаюся, — засміявся він.
Молода жінка відчинила задні двері, пропустила наперед сина років п’яти, потім сіла поруч. Тарас вирулив на головну дорогу.
— А скільки у вас конячок? — спитав хлопчик за його спиною.
— Конячок? — перепитав Тарас. — Не знаю.
— Як це не знаєте?
— Розумієш, коли я купував авто, то вибирав те, що подобається зовні й де зручно сидіти. А про потужність двигуна не дуже думав. А ти, бачу, розбираєшся?
— Так.
— А як тебе звуть, знатоку машин? — засміявся Тарас.
— Ярослав. А вас?
— Ого, який дорослий. Я Тарас. Вибач, друже, руку потиснути не можу.
— Годі, Ясь. Не відволікай пана, — сказала жінка.
— Та нехай говорить. Чудовий у вас син. Чудовий Ярослав. Прям каламбур вийшов. — Тарас глянув у дзеркало заднього виду й зустрівся поглядом із жінкою. У грудях стало тепло й радісно.
Нічне місто виблискувало вивісками та вогнями. Біля великих торгових центрів вже стояли ялинки, що мерехтіли тисячами вогників. До Нового року лишався місяць, але в повітрі вже відчувався святочний настрій.
— Зупиніться біля цього будинку, — сказала жінка.
— Може, під’їдемо до під’їзду? — Тарас знову глянув у дзеркало, але вона дивилася убік. Він зупинився на початку довгого дев’ятиповерхівки.
Жінка вийшла й, тримаючи двері, чекала сина.
— Ясь,