Ранньою недільною ранком Олексія розбудив дзвінок. Ледар схопив телефон і тупо дивився на темний екран. Але раптом знову задзвонили у двері. Він схопився, одягнувся й кинувся відчиняти. Усі знають: якщо рано вранці так настирливо дзвонять — це не просто так.
— Привіт! Довго спатимеш? Чого завмер? Не радий другу? — На порозі стояв його давній друг з інституту, Тарас Коваль. — Увійти можна?
— Тарасе?! Якими долями? — Олексій міцно обійняв приятеля й затягнув у хату. — Навіть не попередив, чортяка. Як мене знайшов?
— До твоєї матері зайшов, вона й дала адресу. Розповіла, що ти розлучився й подався сюди. Я проїздом. Навмисне так квитки взяв, щоб тебе побачити. Показуй, куди йти.
— Ідемо на кухню, а я швидше вмиюся. Чайник постав! — гукнув він, зачиняючись у ванній.
Коли Олексій зайшов до кухні, на столі вже стояла пляшка червоного вина, а Тарас різав сир.
— Вибач, вирішив трохи похазяйнувати. Холодильник у тебе порожній. Голодуєш? На те й друзі, щоб ти не здох з голоду, — умовляючи додав Тарас, акуратно кладучи шматочки сиру на хліб.
— Вино? Вранці? — Олексій повернув пляшку етикеткою до себе.
— А хто нам забороняє? Це так, символічно, для полегшення спілкування.
Випили, закусили бутербродами та яєшнею. І згадували, згадували…
Тарас щасливо одружився ще в інституті.
— Тесть від справ відійшов, тож тепер я керую будівельною фірмою. Так, завидуй. Старший син школу закінчує, молодший — у сьомому класі. Життя вдалося, — хвалився Тарас. — А про тебе я вже знаю. Ти так і не знайшов свою Марічку?
— Пам’ятаєш? Ні, не знайшов.
— Тільки не кажи, що живеш сам. — Тарас закинув в рот останній шматок бутерброда.
— З сином. Він зараз у Насті на день народження. Вчора дзвонив, скоро повернеться.
Тоді друзі відмовляли Олексія одружуватися на Насті. Але він уперся. А все тому, що вона нагадувала йому Марію, ту саму Марічку, як вони з друзями її називали. Її син одразу ж почав звати Олексія татом. І він до хлопця прив’язався. Але шлюб довго не тривав.
Настя швидко вийшла заміж знову. З новим вітчимом у Влада відносини не склалися. Він часто тікав до Олексія. Настя звинувачувала колишнього чоловіка, що він навмисно переманив сина. Олексію набридли ці сварки, і він переїхав до Львова.
— Владко що літо жив у мене. Настя народила, і їй було не до нього. А після школи взагалі перебрався до мене, — ділився Олексій.
— Круто. Серіали відпочивають. — Тарас розлив залишки вина.
— Та ні, все вже залагодилось. — Чоловіки випили.
— А я сподівався, що ти її все ж знайдеш. Така любов була… — Тарас зітхнув.
Олексій мовчав. Останнім часом він рідко згадував про кохану, але ось Тарас приїхав — і все нагадав, розбурхав пам’ять.
На вокзалі пообіцяли один одному більше не губитися. Олексій повернувся додому, дістав старий альбом і знайшов фотографію Марії. Він жадібно розглядав їЇ, мимоволі повертаючись у ті далекі дні…
***
Тарас випросив у батька старенький “Запорожець”, і троє друзів поїхали на захід, до рідні Юрка. До сесії ще був час — чому б не відпочити?
У Карпатах якраз збирали вишні, яблука, груші… Хлопцям запропонували підробити на зборі врожаю. Зайві гроші студентам ніколи не завадять. Зранку вони збирали фрукти, а коли спека ставала нестерпною — бігли до річки.
Там вони й побачили Марію. Вона сиділа на березі й пильно дивилася вдаль.
— Марічка чекає на свого козака, — пожартував Тарас.
З його легкої руки її так і називали. Друзі вже давно зустрічалися з дівчатами, і лише в Олексія не було серйозних стосунків.
Тарас із Юрком з реготом кинулися у воду й попливли геть. А Олексій підійшов до дівчини.
— Козака з квітами чекаєш? — жартома запитав він.
Дівчина підвела на нього очі. У них було стільки болю й смутку, що Олексій змовк. Вона знову відвернулася до річки. Він сів поруч, обхопивши руками коліна. Здавалося, вона навіть не помітила його.
— Ти чуєш? — спитав Олексій, прислухаючись до шелесту води.
— Річка говорить, — відповіла дівчина.
Олексій здивовано глянув на неї. Вона вголос сказала те, про що він думав. Так вони й сиділи, мовчали й слухали плескіт води. Хлопці накупалися й махали Олексію, кликали до себе. Він неохоче встав, відряснув шорти.
— Мені треба йти. Ми завтра побачимось? О цьому ж часі? — із надією спитав він.
Дівчина коротко глянула на нього й мовчала. Але наступного дня вона знову була на березі. Вони познайомились. ЇЇ ім’я здалося йому найкрасивішим у світі — Марія. Але коли він намагався дізнатися більше, вона встала й пішла. Олексій наздОлексій довго дивився на фотографію, потім обережно поклав її в альбом і подумав, що доля все ж зв’язала його з Марією — хоч би й через їхніх дітей.