Вона мріяла про море…
Оксана щомісяця відкладала з зарплати гроші на відпустку. Весь останній рік вона мріяла про море. Колись давно її возили на південь з батьками, але з того часу майже нічого не пам’ятала. Адже тоді їй було всього три роки. Потім батьки відвозили її на літо до села, до бабусі та дідуся. Замість моря там була мілководна річка, зате купатися можна було скільки завгодно, аж до синіх губ і мурашок.
У четвертому класі батьки віддали Оксану в табір на одну зміну. Їй там страшенно не сподобалося — режим і жодної свободи. Купалися лише раз. У селі канікули проходили веселіше. Батьки щовихідних приїжджали, привозили солодощі. Після того Оксана більше не їздила в табори.
У її спогадах дитинство було пов’язане з палючим, майже білим сонцем, з криком дітей у річці, з райдужними бризками. Вона пам’ятала запах тини та колючої трави біля берега. А ще — м’яку, як шовк, теплу пилюку на дорозі.
Їй часто снилося, що вона біжить по дорозі засмаглими ногами, поринувши по щиколотку в пил. А назустріч йдуть мама і тато… На цьому місці Оксана завжди прокидалася з тяжким серцебиттям.
Коли вона була у восьмому класі, помер від інфаркту батько. Мама не змогла змиритися з його смертю, ніби згасла одразу. Часто їздила на кладовище. Поверталася звідти мовчазна й сумна.
А потім мама захворіла. Ледачими кроками шаркала по хаті, згорбившися, наче всі сили покинули її. Перестала фарбувати волосся й зачісувати. Оксана часто приходила зі школи й заставала її у ліжку.
— Мамо, ти що, не вставала? Їла щось? — схвильовано питала вона.
— Не хочу. Нема сили, — сухими, безкровними губами відповідала мама.
Оксана сама готувала, ходила в магазин, прибирала, змушувала маму хоча б трохи поїсти. Потім мама перестала вставати навіть у туалет. Ні сльози, ні прохання не допомагали. Сусідка заходила, доглядала за нею, поки Оксана була в школі. Вона ж і подзвонила туди, повідомивши про смерть.
Оксана не пам’ятала, як здавала іспити й чи здавала взагалі. Мама померла перед останнім дзвоником, дивлячись на портрет чоловіка на стіні. Сусідка допомогла з похоронами.
Оксана вступила на заочне й влаштувалася працювати в інститут. Вона була круглощокою, повненькою й вважала себе негарнІ коли маленький Арсеній уперше зі сміхом побіг у сині хвилі, Оксана зрозуміла, що море, яке вона так довго шукала, було завжди поруч — у теплі рук Дмитра, у дитячому сміху їхнього сина, у цій простій, такої щасливій миті.