Пізній дзвінок
Олег вийшов з офісу. Низьке сіре небо нависло над Києвом, ніби придавлюючи місто до землі. Лише хрест на золотистому куполі Софійського собору спокійно простягався вгору, крізь сірий туман.
Дрібний дощик поколював обличчя, поки він йшов до машини. У салоні «Рено» ледь відчувався аромат нових сидінь. Олег поклав руки на кермо і кілька секунд сидів у тиші, радіючи, що встиг забрати авто в обід із сервісу. Не доведеться мокнути на зупинці, чекаючи маршрутку, а потім товктися в ній по дорозі додому.
Повернув ключ запалювання — і салон наповнився звуками заїжджої попсової пісні. Він зменшив гучність. «Додому!» — наказав собі й вирулив на проспект. Пальці відбили ритм по керму.
П’ятниця. А в п’ятницю він із друзями завжди йде в клуб, розвантажується після робочого тижня. Що ще робити молодому вільному чоловікові без родини, дітей та інших зобов’язань?
Квартиру зустріла тиша. Олег одразу побачив розхилені дверці шафи. У грудях заворушився неприємний передчуття. Він скинув кросівки й у шкарпетках пройшов у кімнату, заглянув у шафу, знаючи, що побачить. Між його сорочками та піджаками маяли пусті вішалки, на яких ще вчора висіли Яринчині сукні та светри.
Пішла. Останнім часом вони часто сварилися, але швидко мирилися. Вона подзвонила йому на роботу й сказала, що увечірі не піде в клуб. Його відволікли справи, потім він поїхав за машиною… «Обиділася, що не передзвонив? Невже через це розлучаються?» — перше, що спало на думку. — «Ні. Вона все спланкувала. Шафу спеціально залишила відкритою, щоб я одразу відчув себе самотнім і винним. За сценарієм мала бути ще й записочка зі звинуваченнями». Він оглянув кімнату.
Вони жили разом півроку. Ярина його влаштовувала: гарна, весела, в міру гаряча. Значить, це він їй не підходив. Останнім часом вона все частіше починала розмови про весілля, медовий місяць… Він жартував у відповідь. Зрозуміло. Не дочекалася його кроку й вирішила прийти до нього сама. Мабуть, думає, що він зараз метушитиметься, дзвонитиме, умовлятиме повернутися…
Олег зрозумів, що саме це він і хоче зробити. Набрав її номер, але телефон був вимкнений. Він кинув його на диван.
Уявив, як Ярина, притулившись до раковини й стоячи на одній нозі, чистить картоплю… Захотілося, щоб вона повернулася саме зараз. Він пройшов на кухню. У мийці стояли брудні тарки зі сніданку. Поряд — порожня пляшка вина, яка залишилася після вечірки. «Допила — значить, вагалася, переживала». Це його трохи підбадьорило. Він вимив посуд, а пляшку засунув догори дном у переповнене відро.
Ярина ненавиділа брудний посуд. Значить, залишила спеціально — для виховного ефекту. Щоб він зрозумів, як важко йому буде самому: мити, виносити сміття… Актриса! За це він її і кохав. Хоча про кохання говорив лише на початку стосунків.
На дверцях холодильника магнітиком була притиснута записка: «Я пішла. Не впевнена, що нам варто продовжувати». Отак просто, без пояснень і підпису.
А він уже вибрав персень. Чекав лише зарплати, щоб купити, і нагоди, щоб красиво, навколішках, подарувати його Ярині на очах усіх друзів.
«Якщо дівчина пішла — то на краще», — співбиттям додав він, перекрутивши рядок зі старої пісні.
У тиші кухні це звучало фальшиво й сумно. «Повернеться. Я теж гордий. Не буду дзвонити. Нехай помучається». Він узяв відро й пішов виносити сміття.
Повернувшись, ще у дверях почув, як телефон, захлипаючи, виспівує мелодію вхідного дзвінка. Не роззуваючись, кинОлег підійшов до телефону, побачив на екрані незнайомий номер і, раптом усміхнувшись, натиснув «відхилити», бо зрозумів, що нарешті навчився жити для себе.