Все почалося з італійського повітря
Соломія була скромною та негарною дівчиною. Навіть мати визнавала, що доньці не пощастило — природа обділила її красою. «З такою зовнішністю важко вийти заміж», — зітхав батько.
Рідке волосся, великий ніс, випинаючі зуби, маленький підборіддя та проблемна шкіра, схильна до запалень. Попри зовнішність, характер у Соломії був лагідний, добрий і чуйний.
Здавалося, вона зовсім не переживала через свою вроду. Так тільки здавалося. Соломія чудово розуміла, що негарна. Що ж робити?
— Нічого, доню, не в красі щастя. Кожній людині Бог створив пару. І в тебе буде любов і родина. Головне — душа, а вона у тебе добра. Хто побачить — той і полюбить, — говорила мати.
Але душу треба побачити, а на Соломію ніхто не звертав уваги. Хіба що ковзнули поглядом. Хлопці віддавали перевагу гарним дівчатам з ляльковими обличчями.
Соломія обрала собі професію психолога. Тут краса не потрібна, навпаки — не відволікає й не заважає щирості. Вона приваблювала людей справжністю, співчуттям та вмінням слухати. Незабаром стала затребуваним фахівцем. Батьки допомогли купити квартиру. І все було добре, тільки ось з особистим життям не складалося.
Одного разу до неї на прийом чоловік привів дорослу доньку. Важко переживала розлучення з чоловіком і потребувала допомоги. Гарна дівчина всім виглядом показувала, що робить батькові послугу, прийшовши на консультацію. Але після двох сеансів вже сама поспішала до Соломії. Її батько зайшов подякувати.
— Змінилася Олечка, ожила, повірила в себе. Давно не бачив її такою. Посміхається, знову цікавиться життям. Все завдяки вам. Ви чарівниця, — сипав він компліментами. — Не відмовтеся повечеряти зі мною.
— Я виховував Олечку сам. Дружина кинула нас з донькою, поїхала з коханцем до Канади. Більше не одружувався. Боявся, що доньці буде погано. Дуже балував її, каюсь. Тепер вона виросла, а я так і залишився сам. Сподіваюся, вона знову вийде заміж і подарує мені онуків, — відверто розповідав Борис Іванович, Олин батько, у ресторані за вечерею.
— Ви чудово виглядаєте, і обов’язково зустрінете хорошу жінку. Ви любите доньку й розумієте жіночу натуру, — у свою чергу сказала Соломійка.
— А ви? Чи міг би я вас зацікавити? — раптом запитав він.
Соломія не знала, що відповісти. До такого повороту не була готова й збентежено опустила очі. БорисВона ніколи не згадувала ту зустріч з Антоніо, але кожного літа, коли вітер приносив запах солі й винограду, їй снилися вузькі італійські вулички, де щастя здавалося таким простим і можливим.