Щастя в долонях
Соломія пильно розглядала себе у дзеркалі: видовжене обличчя, великий гострий ніс, тонкі губи, а очі холодні, світло-сірі. Чому ж вона народилася такою некрасивою? Лише волосся їй подобалось — чорне, густе. Вона носила довгу чубку до самих вій.
— Ти в батька. А він був гарним, інакше я б не закохалася. Він із закарпатських гір, — заспокоювала мати. — Дорослішатимеш, зрозумієш, що в тебе витончена краса. Не всі це оцінять, звісно.
Батька Соломія не пам’ятала. Він пішов від них, коли їй не було й двох років. Пам’ятала дядька Василя — жартівливого бешкетника з червоними щоками. Він підкидав її до стелі й сміявся. Завжди приходив із цукерками, пряниками чи якоюсь дешевою іграшкою. Соломія любила залазити йому на коліна й вдихати його запах. Мати казала, що це запах добрих сигар і горілки. Вона була з ним щасливою й усміхненою. Досі Соломія пам’ятала той аромат — справжнього чоловіка.
Коли вона підросла, запитала матір, чому вони не одружилися.
— Він був одружений. Мав сина, — у голосі матері навіть через роки лунала туга.
Потім був дядько Гриць. Але його Соломія вигнала сама. Він пахв шкарпетками й бензином. Був невисоким, худим, з картоплеподібним носом, відвислою нижньою губою, тому рот постійно був напіввідкритий. Сумний вигляд підкреслювали звішені куточки очей. Усміхався рідко. Завжди приходив із пляшкою вина чи горілки та шоколадкою.
— Яка ж вечеря без вина? Для настрою та розвантаження після важкого дня, — говорив він, бачачи незадоволений погляд дванадцятирічної Соломії.
Спочатку мати пила мало, потім звикла. Сама купувала пляшку на вечерю. Якщо дядько Гриць не приходив, вона пила одна й плакала на кухні. Соломія вже не мала, розуміла — якщо так піде далі, мати спиться.
Одного разу, коли матері не було вдома, вона підійшла до дядька Гриця й прямо запитала:
— Ви ж одружений?
Він збентежився, часто заморгав.
— А ти звідки знаєш?
— Ідіть до дружини зараз же, — різко сказала Соломія.
— Ти що собі дозволяєш, дівчинко? Я до матері прийшов, не до тебе.
— Значить, і до мене. А ви мені не подобаєтесь. Або підете, або я розповім вашій дружині, — насупила брови Соломія.
Чи злякався він, чи ні, але більше вона його не бачила. Мати плакала, пила й чекала.
— Все, годі. Якщо не перестанеш пити, я піду з дому, чуєш? — погрожувала Соломія, вилила пляшку в раковину.
Мати ридала, звинувачувала доньку, що через неї не змогла влаштувати особисте життя. Але пити перестала. Колись яскрава рудоволоса красуня приваблювала чоловіків. Тепер вік забрав її вроду, густе волосся пореділо й посіклося. Чоловіки все рідше заходили до них у будинок, на радість Соломії, а потім зовсім зникли.
Після школи Соломія вступила до педагогічного інституту.
— З твоєю зовнішністю — саме те, — злийкнула якось мати.
З Назаром Соломія познайомилася на фестивалі «Студентська весна». Він одразу почав за нею доглядати. З ним було легко, цікаво, надійно. Назар не поспішав, не намагався поцілувати. Вона звикла, що він завжди поруч.
На другому курсі, ніяково, він зробив їй пропозицію. Соломія відповіла, що ще рано — вони студенти, на що житимуть?
— Даремно. З твоєю зовнішністю й характером важко буде знайти чоловіка. Погоджуйся, а то засидишся в дівках, — зітхала мати. — Спокійний, не п’є, з інтелігентної родини… Чого тобі ще? Не будь дурною.
Соломія погодилася. Після скромного весілля молодята оселилися в Назаровій малесенькій квартирі з тісним коридором і тонкими стінами. Два роки тому його батько помер від інфаркту, і Назар не хотів залишати матір саму.
Вночі Соломія не розслаблялася, знаючи, що за стінкою спить Назарова мати й все чує. Тому все відбувалося швидко й тихо. В таких умовах вона навіть не думала про дітей. Вранці соромливо відводила очі.
Мати Назара панувала на маленькій кухні, і всіНазар обійняв її міцно, і вона зрозуміла — справжнє щастя завжди було поруч, потрібно було лише простягнути руку.
