— Та хто ти взагалі така, щоб мені вказувати? — Роман різко повернувся від холодильника, тримаючи в руці пляшку пива. — Ти в цьому домі ніхто! Ясно?
Марійка стояла біля плити, помішувала борщ і відчувала, як руки тремтять. Черпак дзенькнув об край каструлі.
— Ніхто? — перепитала вона тихо. — Хіба я не твоя дружина?
— Дружина! — Роман фуркнув і відкрив пляшку. — Яка там дружина. Прибиральниця — ось хто ти. Та й то погана.
Марійка вимкнула плиту й обернулася до чоловіка. Сорок два роки разом. Сорок два роки варила йому борщі, прала сорочки, гладила штани. Виростила дітей, поки він будував кар’єру.
— Прибиральниця, кажеш? — голос у неї став твердішим. — А хто тобі сорочки прає? Хто готує, прибирає, за твоєю матір’ю доглядає?
— Це твій обов’язок! — Роман штовхнув пляшкою об стіл. — Я гроші заробляю, комуналку плачу, а ти що? Борщі вариш? Та це будь-яка баба вміє.
— Будь-яка баба, — повторила Марійка. Щось усередині ніби переломилося. — Зрозуміло.
Вона зняла фартух і повісила на гачок. Роман допивав пиво, стоячи до неї спиною.
— Отже, будь-яка баба, — пробурмотіла Марійка під ніс. — Побачимо.
Вона пройшла у спальню й дістала з шафи старий подорожній чемодан. Роман почув шарудіння й зазирнув у кімнату.
— Ти що робиш?
— Збираю речі, — спокійно відповіла Марійка, складаючи чемодан. — Раз я тут ніхто, то й місця мого тут нема.
— Куди це ти зібралася? — Роман насупився.
— До Галочки. Трохи погостюю.
Галочка була молодшою сестрою Марійки. Жила сама в двокімнатній хрущовці, працювала у поліклініці медсестрою.
— Та годі тобі, — Роман махнув рукою. — Не дурнуй. Хто готуватиме?
— А хіба це важливо? — Марійка закрила чемодан. — Ти ж сам сказав — будь-яка баба вміє. Знайди собі будь-яку.
Роман розгублено дивився, як дружина одягається.
— Марій, не вигадуй. Я ж не зі зла сказав.
— Звісно, не зі зла, — вона накинула пальто. — Просто правду сказав. Я ніхто в цьому домі.
— Та годі вже! — голос чоловіка піднявся. — Хто тобі дозволив йти?
Марійка зупинилася біля дверей і подивилася на Романа.
— Ніхто. Я сама собі дозволила. Чи й на це я права не маю?
Вона вийшла з квартири, залишивши чоловіка з роззявленим ротом.
На вулиці було прохолодно — жовтень уже вступив у свої права. Марійка сіла у трамвай і поїхала до сестри. Телефон дзвонив, але вона не піднімала слухавку.
Галочка відчинила двері у халаті та капцях.
— Марійко! Що трапилося? — вона побачила чемодан у руках сестри.
— Можна в тебе переночувати? — спитала Марійка.
— Звісно, заходь. Що сталося?
Вони сіли на кухні, ГалочкаВони сіли на кухні, Галочка заварила запашний чай, а Марійка вперше за багато років відчула, що її справді слухають.