Чотири роки ми з чоловіком у шлюбі, і весь цей час він був ідеальним партнером — навіть серйозних сварень не пригадаю.
Останнім часом почали думати про дитину, пробуємо, плануємо, але поки без результатів. Через мої проблеми з гормонами, але навіть через це чоловік ніколи не докоряв. Домовилися: якщо не вийде своя дитина, розглянемо усиновлення.
Здавалося, що в нас майже ідеальна сім’я — тільки бракує полум’я у стосунках, тому й досконалості не виходить.
Є у мене й хороша подруга, Ярина. Вона ще не одружена, тому багато часу проводимо разом — часто ходимо по магазинах. Ярина гарна дівчина, дбає про себе, ходить у спортзал, ще й добре заробляє. З моїм чоловіком, Тарасом, вона теж знайома — тренуються в одному залі, але рідко зустрічаються, графіки різні.
Я не ревнива і завжди йому довіряла… до одного випадку. Якраз підходив час, коли чоловік мав повернутися з тренування, і я вийшла в магазин, купити хліба на вечерю. Між полиць мене чекав неприємний сюрприз — Тарас не просто фліртував із Яриною, а ще й тримав її за талію. Коли я з’явилася, вони швидко відскочили один від одного, але побаченого вистачило. Я розплакалася й вибігла з магазину, а чоловік кинувся за мною.
На вулиці він запевняв, що ніяких обіймів не було, просто стояли близько, і мені здалося. Говорив так переконливо, що аж хочеться повірити… та не виходить.
Прийшовши додому, я зібрала речі й поїхала до батьків. Мамі та татові нічого не розповіла — вони люди гарячі, тато точно полетів би розбиратися. Поки живу у них і намагаюся зрозуміти, що робити далі. З одного боку, немає вагомих причин для розлучення, але й сказати, що кохаю чоловіка, теж не виходить. Ярина теж дзвонить, але спілкуватися з нею не хочу — хто знає, що вона розповідатиме. Якщо почне запевняти, що мені привиділося, то боюся, стане тільки гірше. Більше їй не вірю — може, просто себе виправдовує.
Життя навчило мене: іноді довіра ламається в одну мить, а відновлюється роками… якщо взагалі відновлюється.