Оксана Іванівна сиділа на кухні, перегортаючи світлини у своєму телефоні. Сорок років — кругла дата. Вона хотіла влаштувати справжнє свято, запросити друзів, колег, може, навіть замовити торт у цукерні. Вперше за довгий час у неї з’явилося бажання відзначити день народження з розмахом.
— Оксанко, ти зовсім з глузду з’їхала? — голос Ганни Степанівни прорізав тишу квартири, наче ніж. Свекруха з’явилася у дверях кухні, тримаючи у руках свій незмінний букет із власного городу.
— Добрий день, Ганно Степанівно, — Оксана не підвела очей від телефону. — Заходьте, чай на плиті.
— Який там чай! Скажи мені, що це за дурницю ти наговорила Мишкові про день народження? Сорок років святкувати — погана прикмета!
Оксана повільно відклала телефон і подивилася на свекруху. Ганна Степанівна стояла у своїй звичній сірій кофті, яку носила вже років десять, і дивГанна Степанівна здивовано заплющила очі, немов її мало не вдарили, а Оксана вперше відчула справжню свободу, стоячи на порозі нової, своєї власної долі.