Жінка жила у гарному будиночку в самому серці Вінниці. Поруч, на клумбах, розквітали гортензії та петунії, і фіолетове диво квітів аж захоплювало дух.
Вона звично підгинала ноги в садових гойдалках, тримаючи книжку в руках, а в кухні допікався пиріг з абрикосами. Аромат тіста змішувався з м’ятою, що росла під вікнами, і здавалося, ніби в самому раї пахне так само.
Вона завжди відчувала, коли він мав приїхати. Того дня зранку замішувала тісто і вигадувала нові начинки. Борщі чи картопля з соусами її не цікавили — магія була в тісті, яке слухняно слідувало за її руками.
Смішно: колись пироги пекла лише бабуся. А тепер вона сама, і вона аж ніяк не бабуся.
Він ніколи не знав наперед, коли знову потягне його до неї. Просто минув якийсь час — і в ньому прокидався гострий голод по її присутності. Тоді він сідав у машину і телефонував уже з дороги.
У нього не було майже нічого: лиш колишнє життя, два невдалих шлюби, син, переїзд до Львова, речі в багажнику та купа спогадів, серед яких він повільно вилізав з чорної прірви розпачу.
Зустрілися банально — на пляжній вечірці у Коблево. Чужа компанія, нудьга. Його притягнув друг, її — сестра. Обоє не хотіли йти, тому й сиділи осторонь, ніби на чужому весіллі. А потім він запросив її на танець. І купив квітку — дешеву троянду в дівчини-продавця — і потім везів її додому через півкраїни.
Все переплелося. І він злякався: навіщо знову мучити серце?
Але коли порожнеча ставала невиносимою, сідав у машину і їхав до неї — щоб вткнутись обличчям у її волосся і прошепотіти: “Ну, привіт…”
Він навіть почав думати, що міг би залишитися в неї назавжди. Одного разу навіть сказав їй про це. У неї блиснуло в очах і тут же погасло: “Як сам вирішиш”.
І щоразу, коли розлучалися, було ніби рвати по живому. Він уже виходив за браму, але зупинявся, оглядався — і повертався, щоб поцілувати її ще раз. І знову намагався їхати. І знову повертався.
Шкодував, що зустрів її так пізно. Радів, що зустрів взагалі.
А вона наливала чай у високу глиняну чашку, різалаА вона наливала чай у високу глиняну чашку, різала пиріг і мовчала, бо знала — тепер її серце носитиме цю тишу за двох.