Клятий урок
Марія дивилася на свого онука й так хотіла влупити його, щоб усюдину пам’ятав силу бабусиної долоні. Так хотіла вдарити, щоб срака зайнялася полум’ям, а в Олега з’явилося бажання зняти штани й охолодити її у крижаній воді.
У вікно вона побачила, як Олесь та Василько, той довговухий, підкидали буханець хліба. Один ніс його в торбинці, а вона порвалася. Хліб впав на землю. Інший підсів його ногою. Так і почали дурні бити хліб, ніби м’яча.
Коли Марія побачила, що саме вони б’ють, очам не повірила. З диким криком, із скаженим ревом кинулася з хати, але вийшло біг на місці. Спочатку з грудей вирвався стогін, потім ком у горлі перекрив слова. До онука вона підбігла, хапаючи повітря, як риба. Прошипіла:
— Це ж хліб, це ж святе, як так можна?
Діти остолопіли, побачивши, як бабуся впала на коліна й, піднімаючи хліб, розплакалася.
Марія поплелася додому важкими кроками, притискаючи буханець до грудей.
Вдома син, побачивши її стан, запитав, що трапилося, і по брудній, роздертій буханці йому все стало зрозуміло без слів. Мовчки зняв ремінь із штанів та вийшов на двір. Марія чула Олесеві ридання, але не рушилася, щоб захистити його, як це робила колись.
Червоний, заплаканий Олег залетів у хату й швидко сховався на припічку. А батько, махаючи ременем, сказав, що відтепер син їстиме без хліба: чи то борщ, чи то юшка, чи котлети, які він упорядкував по сім штук, чи молоко, чи чай — без хліба, без бубликів, без булок. А ввечері пригрозив сходити до батьків Василька—довговухого й розповісти, якого славного футболіста вони виростили.
Батько Василя був комбайнером — той точно ноги прибере синові. А дід взагалі за буханку хліба відсидів десять років ще за Сталіна — він точно відлупить.
Марія зазвичай щойно випечений хліб перехрещувала, цілувала, а потім, із усмішкою в очах, притискаючи до серця, починала різати товстими скибками. У магазині вона рідко купувала хліб, завжди пекла його з невісткою у печі. Випікали одразу кілька великих караваїв. Ароматний, рум’яний, м’який. Його запах заповнював усі куточки простористої хати. Він довго не вивітрювався, постійно лоскотав ніздрі й розбурхував апетит. Завжди хотілося відрізати шматок підсмаженого хліба й з молоком з’їсти за милу душу.
Андрій справді пішов до батьків Василя. Взяв у руки ту буханку й вирушив. Сусіди здивувалися, побачивши такий хліб на столі. Якраз сідали вечеряти.
Побачивши Андрія й хліб, Василько зарухався, ніби на гарячих вугіллях. Але дід його швидко заспокоїв, схопивши за вухо.
Кількома словами Андрій пояснив, у чому річ. Не довго думаючи, дід Микола відрізав від тієї буханки великий шматок і сказав:
— Оцей хліб буде їсти Василь, поки не з’їсть увесь. Не кажу, що за день. Коли з’їсть — тоді й іншого хліба куштує.
І тут же відсунув уже нарізаний, а підтягнув виваляний у бруді хліб прямо перед ніс онукові.
Олег до хліба зранку не доторкнувся. Пам’ятав батьків наказ, а ще пам’ятав, як його улюблена бабуся боса впала на коліна, плачучи, підбирала хліб. Йому було соромно до сліз. Він не знав, як підійти, як вибачитися.
Марія поводилася з онуком холодно, наче не помічала його. Якщо раніше перед школою метушилася з тарілками, перекоАле коли вона глянула в його заплакані очі, серце розтануло, і вона, мовчки, поклала перед ним свіжий, ще теплий шматочок хліба.