Вечірнє світло м’яко пробивалося крізь тюль. Марійка поставила на стіл дві тарілки з вечерею й глянула на годинник. Восьма година. Андрій обіцяв бути о сьомій, але його обіцянки останніми місяцями не варті й копійки. Марійка подзвонила чоловікові — абонент недоступний. Вона зітхнула й прибрала одну тарілку до холодильника. Знову вечеряти на самоті.
Зі сторони їхня родина виглядала ідеально. Більше десяти років разом, гарний будинок у Києві, стабільний дохід. Друзі вважали їх ідеальною парою, особливо на тлі власних проблем. Найдивніше, що й сама Марійка теж у це вірила. До певного моменту.
Почалося з дрібниці. У лютому Андрій уперше за десять років забув про їхній річницю. Ввечері Марійка запитала його прямо:
— Ти пам’ятаєш, який сьогодні день?
— Середа, — відповів Андрій, не відриваючись від телефону.
Марійка тоді нічого не сказала, просто пішла, намагаючись заспокоїти тривогу.
Потім помітила: Андрій почав затримуватися на роботі частіше. На запитання відповідав коротко, погляд відводив: «На роботі завал». Марійка хотіла зрозуміти, вірила стомленому обличчю чоловіка й відступала. Поступово вечори на самоті й друга порція вечері в холодильнику стали звичними.
У середині березня Марійка звернула увагу на зміни в його вигляді: нова стрижка, дорогі сорочки, незнайомий парфум.
— Вирішив змінити образ? — запитала вона.
— На роботі нова політика — бізнес-стиль, — відповів Андрій, але в його очах вона побачила страх хлопця, який збрехав.
А потім настав той вечір. Телефон чоловіка задзвенів, поки він був у душі. Марійка пройшла повз, але ім’я відправника спалахнуло перед очима.
«В».
І короткий текст: «Сьогодні як завжди?»
Більше вона не читала. Інтуїція не підвела. Того вечора вона подзвонила подрузі Олені, яка порадила: «Або спитай його прямо, або виріши для себе, що робити, якщо він зраджує».
Квітень приніс остаточну ясність. Андрій став мовчазним, ввічливим і абсолютно чужим мешканцем. Того ранку, коли все вирішилося, Марійка повернулася з роботи раніше. Андрій увійшов близько сьомої й, побачивши її, завмер.
— Нам треба поговорити, — сказав він серйозно.
Марійка кивнула.
— Я йду, — Андрій сказав просто. — В мене інша. Я її люблю.
От і все. Усього три фрази.
— Її звати Віра? — запитала Марійка.
Андрій здригнувся.
— Давно?
— Близько трьох місяців, — відповів він, дивлячись убік. — Я зрозумів — це справжнє.
— Добре, — вона підвелася. — Тільки знай — повернення не буде. Ніколи. Ночуй сьогодні тут, а завтра щоб і духу твого не було.
Сльози прийшли пізніше, вночі. Вранці Андрій зібрав речі й пішов, залишивши на столі зв’язку ключів. Квартира здавалася дивно порожньою, але Марійка відчула полегшення. Повітря стало чистіше.
Минуло два тижні. Вона заглибилася в роботу. Все змінилося, коли вона зустріла Дмитра, колишнього колегу Андрія.
— Привіт, Дмитро. Як там Андрій?
— Ти що, не знаєш? Його звільнили три тижні тому. Проект провалив.
— Дивно, — зауважила Марійка.
— Може, кохання затуманила голову. Віра вміє відволікати, — сказав Дмитро.
— Ви давно знайомі з Вирою? — запитала Марійка.
— З університетських часів, — відповів він і замовк, зрозумівши, що сказав зайве. Швидко попрощався й пішов.
Відповідь прийшла через два дні від Наталі, бухгалтерки з колишньої компанії Андрія.
— Там підстава була, Марійко. Дмитро давно мріяв про місце Андрія. Віра — його стара подруга. Вона спеціально його опутала, щоб відволікти, а потім передала важливі документи конкурентам. Проект зруйнували, а Андрія зробили крайнім. Тепер Дмитро — керівник відділу.
Тієї ж ночі в двері квартири подзвонили. На порозі стояв Андрій — блідий, змарнілий.
— Привіт. Можу переночувати? Більше нікуди йти.
Марійка мовчазно пропустила його.
— Диван вільний.
Вранці Андрій розповів: «Віра кинула мене, як тільки мене звільнили. Грошей більше немає».
— Віра й Дмитро. Давно знайомі, так? — запитала Марійка.
Погляд Андрія став пустим. — Ти знаєш. Мене підставили. Я сам винен. Все сам зруйнував.
— Можеш поки залишитися. На дивані. Але не думай, що я забула чи пробачила.
Так і пішло. Андрій жив у вітальні, Марійка — у спальні. Він неВони так і жили день за днем, кожен із своїми думками, але вже не втрачаючи себе серед минулих помилок.