Марія відчинила двері, затягла через поріг важку сумку, перевела дух. І тут же з кімнати почулося:
— Марусю, нарешті! Що смачненького принесла? І взагалі, де ти так довго? Я тут скоро з голоду здохну!
Настрій, і без того не найкращий, зіпсувався остаточно. Зрозуміло — Іван знову цілий день сидів, мов падишах, на дивані, перед телевізором або в комп’ютері в танчики грав. Підлога, як була брудною, так і залишилась. І навіть білизну в пральку закинути не подумав. Зате вона, бачте, запізнилася — доросла дитина голодна! А гроші — вони, звісно, самі в комоді народжуються!
Важкою ходою, наче сантехник дядько Петро, Марія пішла на кухню, розклала сумку і, не переодягаючись, почала швидко готувати вечерю — їй самій теж їсти хотілося! Жертвами її роздратування стали ні в чому невинні каструлі та сковорідки.
Іван на дивані слухав-слухав, як вона злісно брязкає посудою, але потім не витримав — шум заглушував навіть телевізор. Зі скрипом він зліз з дивана і пішов наводити порядок.
— Маруся, ну що ти так гуркочеш, немов у кузні? Я ж навіть новин не чую!
Марія з лоскотом поставила на стіл тарілку:
— Їж, поки гаряче! Як хочу, так і гуркочу! А ти в кузні, ледащо, ніколи й не бував!
Іван насупився, але все ж сів і взявся за картоплю з м’ясом. Марія продовжувала щось брязкати, навіть не сіла за стіл, їла стоячи. Її питання застало його зненацька — він думав про інше.
— Ти, поки тут диван продавжував, білизну в пралку хоча б закинув?
Він розвів руками:
— Марусю, яку білизну? Ти жартуєш? Прання — це жіноча справа, а я чоловік, я в цьому нічого не розумію і не повинен розуміти! Я закину, а потім ти знову кричатимеш, що я синтетику зварив або пуховик на режимі для кросівок постирав!
— Чоловік із тебе, як із мене королева Вікторія! І, звісно, за все життя ти не мав жодної нагоди освоїти ази користування хоч би пральною машинкою! — злісно гаркнула Марія. Іван образився по-справжньому.
— Маруся, це вже занадто! Ти занадто себе дозволяєш! Звісно, я розумію, що тобі не подобається, що я зараз без роботи. Але це тимчасово! Я не можу йти куди попало, де працювати треба, як коневі, а платять копійки! І потім, чоловік має знайти себе у справі! Це ж не за день стається! А ти зі мною так, ніби я підніжковий килим! За що?
З почуттям самозбереження у Івана сьогодні щось було не так. Інакше він би вже зараз відчув недобре. Дуже вже підозріло Марія раптом замовкла. Але тривожних ознак він не помітив, і його понесло далі.
— Ти ж жінка, Маруся! Ти повинна бути турботливою й ніжною! А тА ти постійно кричиш і гуркочеш, як дядько Петро, коли вентилі міняє!