**Щоденник одного батька**
Сьогодні трапилася історія, що варта запису. Моя донька Оленка влетіла додому, швидко вмила руки й метнулась до кухні. Ми з дружиною вже сиділи за столом.
Дівчина перепросила за запізнення й почала розповідати з подихом: «Ви не повірите, з ким я сьогодні познайомилась! Мій брат знайшов собі дівчину. Гарненька, весела, русява – прямо як сонечко! Звати Марічка. Працює на автомийці, куди ми заїжджаємо помити машину. Там вони й зустрілися. Схоже, у них все серйозно. Яка ж чудова новина!» – цвірінькала Оленка без кінця.
Я, Богдан Васильович, підвів голову від тарілки й посміхнувся: «Добре, а то я вже почав сумніватись в орієнтації сина». Дружина, Галина Миколаївна, обурилася моїм словам і засмутилася, що син знайшов собі дівчину саме там.
«Хто там може працювати? Лише ті, кого нікуди більше не взяли. Ні освіти, ні манер, ні виховання. І взагалі – автомийниця. Хіба вона гідна нашого сина?» – не заспокоювалася Галина Миколаївна. Я не погодився: «Навіщо так говориш? Люди бувають різні. Можливо, вона підробляє, а сама вчиться. Хіба погано, коли людина працює? Значить, цінує гроші. І сина не обтяжуватиме».
Але дружина була невблаганна: «Піду сама подивлюся на цю красуню. Дізнаюся, чим вона нашого сина зачарувала. Домашуся, щоб її звільнили – нехай шукає собі нареченого попроще».
Наступного дня Галина Миколаївна справді пішла на автомийку. З порогу влаштувала скандал: вимагала викликати Марічку, яка «вішається на шию» її синові, кричала, щоб дівчину звільнили за «роман із клієнтами». Але інша працівниця, Наталка, сказала, що не знає такої – можливо, вона з іншої зміни. Дружині довелося піти непройденою.
Наталка підійшла до Марічки й попередила: «Не треба було зв’язуватись із клієнтами – за це дійсно звільняють». Але Марічка зізналася: вони з Іваном вже рік разом. Вона спочатку не хотіла знайомитися, але він наполегливо доганяв. Тепер він хоче представити її батькам, але вона вагається – спершу хоче закінчити університет і знайти гарну роботу. А поки що їй потрібна ця робота – вона живе в гуртожитку і не бере грошей у батьків. Наталка пообіцяла мовчати, але попросила Марічку поговорити з Іваном, щоб його мати більше не влаштовувала скандалів.
Ввечері Іван повернувся додому й суворо сказав матері: «Чого ти хочеш? Якщо ще раз прийдеш на автомийку, я піду з дому, візьму Марічку, і ми житимемо окремо. Не втручайся у моє життя. Я хочу на ній одружитися – це останнє слово».
Галина Миколаївна змовчала. Вона знала характер сина: як сказав, так і зробить. Втрачати його вона не хотіла…
Минуло два роки. Іван і Марічка одружилися. На весіллі Галина Миколаївна з гордістю розповідала, що наречена їй допомагала з організацією. Марічка виявилася розумною дівчиною – закінчила університет із червоним дипломом, знайшла гарну роботу і заробляє не менше за сина. А ще вони чекають дитину – вже третій місяць. Добре, що дружина колись прислухалася до сина і не втручалася…
Я підійшов до Галини Миколаївни, запросив її на танець і прошепотів: «Мені пощастило з дружиною – так само, як і нашому синові». Ми приєдналися до весільного вальсу.
Отже, чи має мати вибирати наречену для сина?