**Видих**
Вчора Соломії виповнилося 47 років. Два роки тому її життя розкололося навпіл. Ну треба ж, щоб така затоптана фраза так точне й гостро описувала те, що з нею сталося.
Соломія знайшла сукню за пару днів до дня народження. Подзвонила матері й сказала, що купила блакитну. Мати наполягла, щоб вона негайно приїхала й показала її. Коли Соломія надягла сукню, мати аж захлипнула від захвату: «Ти в ній просто лялька! Але ж це зовсім не блакитний — це бірюзовий колір!» Дивне покоління. Можливо, тому що вони ходили до швачок, обговорювали фасони, підбирали тканини. І кожна сукня колись була подією.
Отже, сукня бірюзового кольору, яка усвідомила, що вона не «якась там блакитна», чекала свого виходу.
На цей день народження Соломія запросила всіх нечисленних родичів і друзів. У ресторані їм накрили столик у дальньому кутку затишної невеликої зали.
Її кузина Марія говорила тост цілих десять хвилин. Розповіла, як у шістнадцять років вони напилися й ловили таксі, але не могли згадати, як відмінюється слово «костел». Повторювали водієві разів п’ять: «Та що ви не розумієте?! Ми живемо у костлі! У КОСТЛІ! Село Вишеньки! Їдьте до центру — там покажемо!» І запропонувала всім напитися до непритомності, щоб не пам’ятати, як сказати адресу. Але її романтичний порив зруйнували, нагадавши, що всі зупинилися в тому ж готелі, де й ресторан. «Жодної романтики не залишилося», сміялася Марія. А її чоловік додав: «Ми перестали лізти у вікна до коханих жінок! Але лише тому, що у нас на вікнах москітні сітки. А так ми б і далі лізли. Особливо я». «Звичайно, в вас же одноповерховий будинок», сміялася Соломія. Усі зареготали.
Потім тост сказав Олексій, чоловік Ірини, другої кузини. Він згадав їхню поїздку до Трускавця сто років тому. Спочатку всі раптом почали вигравати, а потім прогрузили кожну копійку. А коли вийшли з казино, Соломія сказала: «Що б ви без мене робили? Я приховала п’ятдесят гривень на горілку й закуску». І всі пішли у готель пити на ці гроші, а потім гуляли набережною й співали «Два кольори». «Тож вип’ємо за дивовижну жінку, яка врятувала нас від сухої голодної смерті!» Чоловік матері, Богдан Іванович, пожалкував, що в ресторані немає ваг, інакше б випили на брудершафт. І всі почали співати «Два кольори», повільно переходячи на шепіт, як у відомій сцені в лазні.
Вечір вийшов чудовим. Чоловік, правда, тост не сказав, але він ніколи й не вмів. Він завжди жартував, що не оратор, а IT-шник.
Вранці всі домовилися разом поснідати і прогулятися Шевченківським парком. А до вечора всі роз’їхалися. І Соломія з чоловіком залишилися удвох у квартирі.
Чоловік, дивлячись у кут, де стояв стіл із комп’ютером, сказав, що треба поговорити. І Соломії раптом стало моторошно. Взагалі, їй весь день було не по собі. Вона подумала, що, здається, і пила не так багато, а тремтить ізсередини. Чоловік сказав, що зустрів іншу жінку, закохався й йде прямо зараз. Просто не хотів псувати свято.
Наступний рік став роком літери «П»: перемовини, переїзд, плач, прострація, п’янка, плач…
А на 46-й день народження Соломія вирішила змінити літеру. Прокинулася й пішла гуляти берегом. Вона намагалася навіть у найчорніші дні виходити щоранку. День був прохолодний. Січень. На березі нікого не було. І ця свіжість, самотність, а може, енергія Дніпра якось підняли її зсередини, і вона раптом ясно усвідомила: вона одужала. Ніколи не вірила у всі ці енергетичні прибамбаси, але в цю мить фізично відчула, як увесь біль і гидоту зникли.
Але повністю видихнути їй ще не вдавалося.
Соломія вирішила, що наступний рік буде роком літери «Н»: нові знайомства, нова «Я», але ¡No pasarán!
Того ж дня вона зареєструвалася на сайті знайомств. Із усіх, хто написав, їй сподобався один чоловік. Вони познайомилися. Це був рік тому.
Навіть не віриться, що за рік її життя знову так круто зміниІ коли вона подивилася на білого лабрадора, який весело біг до неї, зрозуміла, що нарешті знайшла справжню рідну душу.