Видих
Вчора Катрі виповнилося 47 років. Два роки тому її життя розбилося на шматки. От так іронія — банальна фраза так точно описує те, що з нею сталося.
Катя знайшла сукню всього за кілька днів до дня народження. Подзвонила мамі і сказала, що купила блакитну. Мама вимагала негайно показати її вживу. Коли Катя надягла сукню, мати аж захлипнула від захвату. «Ти в ній просто лялька! Але ж який вона блакитний? Це бірюзовий!» Дивне покоління. Мабуть, тому що вони шили у кравецьких, обговорювали фасони, вибирали тканини. І кожна нова сукня тоді була подією.
Отже, сукня кольору бірюзи, яка тепер усвідомила, що вона не «якась там блакитна», чекала свого виходу в світ.
На цей день народження Катя запросила всіх нечисленних родичів і друзів. У ресторані їм накрили столик у дальньому кутку затишної невеликої зали.
Наталка, її кузина, говорила тост хвилин десять. Розповідала, як у шістнадцять років вони напилися і ловили таксі. Не могли згадати, як відмінюється слово «церква». І п’ять разів повторювали водієві: «Що вам незрозуміло? Ми живемо біля церкви! Біля церкви! Село Грибівці! Їдьте до центру — там покажемо!» І запропонувала всім напитися до нестями, щоб не пам’ятати, як сказати адресу. Але її романтичний порух зламали, нагадавши, що всі зупинилися в тому ж готелі, де й ресторан. «Ніякої романтики не лишилося», — сміялася Наталка. А її чоловік підхопив: «Ми перестали лізти у вікна до коханих жінок! Тільки тому, що у нас на вікнах москітні сітки. А так би ще як лізли. Особливо я». «Звісно. У вас же одноповерховий будинок», — засміялася Катя. Усі реготали.
Потім тост сказав Олексій, чоловік Іринки, другої кузини. Олексій згадав їхню поїздку до Трускавця сто років тому. Спочатку всі раптом почали вигравати. А потім програли до останньої копійки. І коли вийшли з казино, Катя сказала: «Щоб ви без мене робили? Я приховала п’ятдесят гривень на горілку й закуску.» І всі пішли в готель пити на ці п’ятдесят, а потім гуляли набережною і співали «Червону руту».
«Ну то вип’ємо за неймовірну жінку, яка врятувала нас від смерті без горілки!» Мамин чоловік, Геннадій Ігорович, пожалкував, що в ресторані нема ваг і не можна зважитися на брудершафт. І всі почали співати «Червону руту», поступово переходячи на шепіт, як у тій відомій сцені в лазні.
Вечір вийшов чудовим. Чоловік, правда, тосту не сказав, але він ніколи й не вмів. Він завжди жартував, що він не оратор, а IT-шник.
Вранці домовилися разом поснідати і прогулятися Майданом. До вечора всі роз’їхалися. І Катя з чоловіком лишилися вдома самі.
Чоловік, дивлячись у кут, де стояв стіл з комп’ютером, сказав, що треба поговорити. І Катю раптом знемогло. Взагалі, їй увесь день було не по собі. Думала, що вроді й не багато випила, а серце так і б’ється. Чоловік повідомив, що зустрів іншу жінку і йде прямо зараз. Просто не хотів псувати свято.
Наступний рік став роком літери П. ПеремКатя глибоко вдихнула, посміхнулася до Віктора і випустила повітря разом з усім важким, що накопичилось у її серці.