Сестра мого чоловіка вважає, що саме ми маємо пестити її дітей.
Вона завжди вдається до туманних натяків. Коли вона каже: «Той новий мультик дуже цікавий», — це означає, що мій чоловік має негайно кидати справи і вести небожів у кінотеатр. А фраза: «Яка ж прекрасна погода, а ви вдома сидите!» — це прохання відвести її дітей у парк розваг. Звісно, за наші гроші.
Я ж ніколи не розумію натяків. А коли вони стають занадто явними, просто вдаю, що не зрозуміла. Хочеш щось попросити — кажи прямо, без вивертів. Але мій чоловік завжди реагує миттєво.
Він любить своїх небожів. І, на мій погляд, занадто їх пести. Почуття Наталі зрозумілі — бажання, щоб її діти мали яскравий дозвілля, теж. Але я вважаю, що це обов’язок батьків. Дідусі, бабусі, тітки чи дядьки — не повинні брати це на себе.
Звичайно, можна інколи пригостити чужих дітей. Все ж родина. Але це не обов’язок! Ось нещодавно був день Ангела у нашого небожа, Івана. На день народження ми подарували йому гарний велосипед, що коштував чимало гривень. Але Наталі, як завжди, знайшла привід для натяків. Мабуть, вважала, що велосипед — це посередній подарунок. Їй здалося, що хлопцю варто поїхати на вихідні до Європи. І звичайно, разом із нею, адже дитина не може подорожувати сама.
На мові натяків це звучало так: «Іван так мріяв побачити Європу!». Але розшифрували ми це лише на самому святі, коли чоловік передав їй торт, а не путівку. Мене тоді не було — я працювала. Чоловік подарував небожеві декоративні подушки, що складали його ім’я. Ми довго шукали щось особливе для такого дня, адже у їхньому домі таке зазвичай не святкували.
Рік за роком апетити Наталі росли. Мені це добряче набридало. Але чоловік занадто любив своїх небожів, і я нічого не могла зробити. Він завжди мріяв про власних дітей, але щось не складалося. Тому всю увагу він приділяв дітям сестри. Їй досить було попросити, щоб вони скривили солодкі мордашки і, ніби немовлята, щось випрошували. І мій чоловік миттєво виконував їхні бажання. Я це розуміла, але він не хотів вірити, що його сестра може так цинічно використовувати дітей.
А потім я завагітніла.
Чоловік був у нестямі від щастя. Він танцював навколо мого живота й уже планував все до дрібниць. Коли Наталі знову попросила грошей на подорож, він відмовив і сказав, що тепер у нього буде власна дитина. Сестра образилась і вигнала його. Потім додзвонилась до мене, почала кричати: як я посміла завагітніти? Звинуватила, що я спеціально все підлаштувала, щоб її діти страждали. Я не стала слухати і відклала слухавку.
Потім прийшли небожі з намальованими власноруч листками: «Дядьку, не кидай нас» та «Навіщо тобі свої діти, якщо вже є ми?». Вони підстерігли чоловіка біля роботи. Цікаво, хто ж їм підказав такі слова? Навряд чи вони самі додумались.
Але Наталі прогАле Наталі прорахувалась — замість жа́лю ці листки лише відкрили чоловікові очі на всю її гру.