Один крок до розлучення
Оксана стояла біля вікна й дивилась, як Андрій розганяв свою новеньку машину по двору. Сусідка Марія Іванівна вже третій раз визирала з під’їзду — мабуть, гул двигуна заважав їй дивитись серіал. А Андрій все кружляв, наче хлопчина, якому нарешті подарували мріяну іграшку.
— Тату, можна я покатаюсь? — спитала чотирнадцятирічна Софійка, зазираючи через мамине плече.
— Іди запитай у нього сама, — сухо відповіла Оксана, відходячи від вікна.
Софійка насупилась.
— Мамо, ну що з тобою знову? Він же купив машину для всієї родини!
— Для родини… — Оксана гірко посміхнулась. — Ти знаєш, скільки коштує ця краса? А на дачу грошей нема, на твій табір тепер доведеться збирати по копійці.
— Але ж нам потрібна машина! — Софійка сіла на диван, підібгавши ноги. — Пам’ятаєш, як ми їздили до бабусі автобусами? Три пересадки, духота…
Оксана притулилась до стіни й заплющила очі. Так, пам’ятала. Але пам’ятала й те, як вони з Андрієм півроку сперечалися про покупку. Вона радила взяти щось простіше, б/у. А він твердив своє: «Або хорошу машину, або взагалі ніякої». І ось результат — кредит на п’ять років, через який тепер доводиться рахувати кожну гривню.
Вхідні двері плеснули, почулися бадьорі кроки.
— Дівчатка мої! — Андрій увірвався у кімнату, сяючи від задоволення. — Сонечка, поїдемо покатаємось? А ти, Оксанко?
— Я не Оксанка, — різко відповіла дружина.
Андрій зупинився, його усмішка згасла.
— Що знову не так?
— Все не так! — Оксана обернулася до нього. — Ти купив машину, не порадившись зі мною! Взяв кредит, який ми тягнутимемо до пенсії!
— Ми ж обговорювали…
— Ми обговорювали покупку машини, а не цієї колоди за півтора мільйона!
Софійка зітхнула й тихенько вийшла з кімнати. Вона вже звикла до батьківських сварСофійка зітхнула й тихенько вийшла з кімнати, невимовно втомлена від постійних батьківських конфліктів, що відбирали у неї відчуття дому, який мав би бути найзатишнішим місцем на світі.