**ПРОЙШЛО КОХАННЯ.**
— Чого ти сьогодні така тиха та задумлива? — запитав Олег дружину, сидячи за кухонним столом пізнього вечора.
Дружина Марійка мовчки подала розігріту вечерю.
— Ти знову сьогодні пізно? — тихо промовила вона.
— Брав додаткову роботу… у кінці кварталу премію видадуть.
Олег, тридцятип’ятирічний банківський працівник, статний чоловік, що виглядав молодше свого віку, щойно повернувся з роботи. Дома його чекали дружина та три доньки — шість, чотири роки і однорічна дитина. Останнім часом, а цей «останній» вже тривав два роки, йому не хотілося йти додому. Він засиджувався в офісі, гуляв містом… і лише пізно повертався в квартиру. Йому набридли дитячі крики, галас, підгузники, розпішонки… нічний плач і дружина — завжди зайнята дітьми, недоглянута: у старенькому халаті, з «хвостиком» на голові, з синіми кругами під очима.
Коли сім років тому він одружився з життєрадісною красунею з відділу, хіба ж міг подумати, що сімейне життя стане для нього таким тягарем… таким розчаруванням. Ні, перші роки були щасливі: народилася перша донька. Він намагався допомагати дружині, вивільняв їй час у вихідні — щоб встигла до перукарні, на манікюр. Пройшов рік, і Марійка знову завагітніла — вирішили відразу двох дітей народити, «відстрілятися» і на цьому зупинитися. Друга донька виявилася неспокійною: до півроку голосно плакала по ночах, і Олег приходив на роботу невиспаним, з почервонілими від недосипу очима. Згодом маля заспокоїлося, життя налагодилося. Дітей влаштували у садочок, дружина вийшла на роботу… А тут — сюрприз: Марійка знову вагітна.
Він був проти ще однієї дитини, але дружина залилася «крокодилячими» сльозами, влаштувала скандал. Він довго сперечався: «Куди нам ще одну? — умовляв він. — Ці ще малі… Сьогодні ж є сучасні методи, міні-операції. Давай оплатимо, і все».
Але Марійка була непохитна. Він здався — вирішився на ще одну дитину. Сподівався, що буде син.
Вагітність дружини проходила важко, вона часто лежала у лікарні. А він залишався з двома дітьми: садочок, прогулянки, прання, прибирання… Допомоги чекати було ні від кого: її батьки жили за тисячі кілометрів, на Півночі. У нього ж — лише хвора літня мати, якій і самій треба допомагати.
Третя дитина теж була неспокійна — плакала вночі, затихала лише на руках у матер— Олеже, я знову вагітна, — тихо промовила Марійка і повільно сіла на стілець.
Чоловік завмер, ложка з борщем зависла в повітрі.
— Ти що, з глузду з’їхала? Я й не пам’ятаю, коли востаннє з тобою спав! — закричав він.
— Вже дванадцять тижнів… нічого не зробиш, — ледве чутно відповіла дружина.
— Ти зовсім божевільна! Годі, з мене досить. Це не життя, а пекло! Глянь на себе — на що ти стала схожа? Коли ти востаннє була у перукарні?! Ти ж запевняла, що захищаєшся!!! Ти виглядаєш, як мумія… Бачити тебе не можу. Я йду. Лишайся з дітьми сама та роби що хочеш!
— Куди ж ти йдеш? А як же ми? — тихо промовила Марійка, і по її щоках покотилися сльози.
— Залишаю тобі й дітям цю квартиру і все, що в ній є. Заберу машину й поїду до матері — там і житиму. Бачити тебе більше не хочу, — ще голосніше гарчав Олег.
Він різко підвівся зі столу і швидкою ходою пішов до дверей.
— Навіть у страшному сні такого не міг уявити. Не життя, а каторга, — бурмотів він, вибігаючи з квартири.
А Марійка сиділа одна, обіймаючи живота, і думала — чи варто було боротися за кохання, яке вже давно стало лише звичкою.