ЗАХИЩЕНІ ЛЮБОВ’Ю
Зустріч Марічки та Тараса була призначена десь у небесах.
…Тарас свого батька в очі не бачив. Виростав під маминою та бабусиною опікою. Коли маленький Тарас розпитував про тата, мама щось невиразно бурмотала, мовляв, твій батько — геолог, він у нескінченних пошуках корисних копалин. А одного разу, у порыві гніву, і вовсе вигукнула: — Тата в тебе, Тарасику, і не було!
У дитячі роки Тарас сприймав ці пояснення, беззаперечно вірив мамі. Та коли підріс, вирішив таки з’ясувати правду. Адже не від Духа Святого ж він народився! Виявилось, у молодості мама Тараса поїхала у відрядження, а повернулась з дитиною — із ним самим. Розповіла бабуся. Потайки.
Тарас був безмірно радий, що таємницю розкрито. Дякувати Богу, його не в капусті знайшли. Юнак пообіцяв собі при першій нагоді зустрітись із батьком. Хоче він того чи ні. «Я ж його син, а не перший-ліпший!» Заодно Тарас дав собі слово: «У мене буде справжня сім’я. І дружина, і діти. Причому одна дружина — і багато діточок».
…Марічка теж не знала батькової любові. Її мати розійшлась із ним, коли дівчинці не виповнилось і двох років. Тата замінив вітчим. Людина непогана, але все ж… Своїх дітей від першого шлюбу вітчим постійно ставив Марічці за приклад. Це дратувало. Отже, Марічці доводилось задовольнятись лише материною любов’ю.
Коли Марічка виросла, вона твердо вирішила: «Якщо вже виходитиму заміж, то один раз і назавжди! Знайшовся б такий хлопець.»
І він знайшовся.
…Був святвечір. Січень, мороз, вечір. Книгарня. Тарас і Марічка стояли у черзі біля каси. В обох у руках — том Івана Франка. Погляди юнаків випадково зустрілись. І Тарас пішов у наступ. Він сипав Марічці компліментами, ставив питання (тактовні й чемні). Тарас не міг так просто відпустити дівчину. Вона має стати його дружиною! Саме вона! Ця дівчина.
А Марічка навіть не кокетувала. Їй було тепло і добре з цим невгамовним хлопцем. Наче вона знала його сто років.
Втім, Марічка з порядної сім’ї, а дівчинам не личить знайомитись де попало і з ким попало. Тарас оцінив скромність незнайомки й запропонував, для початку, обмінятись телефонами. Марічка записала його номер, а свого не дала. — Зателефоную після свят, — невиразно обіцяла вона.
Тарас не міг так просто впустити цей небесний подарунок. Молоді люди розпрощались, але Тарас таємно простежив за дівчиною й дізнався, де вона мешкає.
Усю святкову пору Тарас літав на крилах. Адже він знайшов свою «лебідь» і буде кохати її вічно.
Однак святкові дні минули, а «лебідь» не дзвонила. Тарас почав хвилюватись і перейшов до дій.
Свій том Франка, куплений у книгарні, він поклав у поштову скриньку Марічки. Невже не здогадається, від кого? Дівчина передзвонила того ж вечора з доріканням:
— Привіт, Тарасе! Чому ти мені не телефонував? Я ждала!
— Марічко, у мене немає твого номеру. Я б давно подзвонив. Хіба не пам’ятаєш, у книгарні ти, мабуть, побоялась його назвати? — Тарас сяяв від щастя.
— Але ж ти мене якось знайшов! — не заспокоювалась Марічка.
«Справжня жіноча логіка», — подумав Тарас. Він був радий, що нарешті все з’ясувалось. Марічка, виявлялось, теж не байдужа до нього!
Не відкладаючи на потім, Тарас і Марічка розписались і повінчались. А як інакше? У молодих було багато спільного. По-перше, чиста, неземна любов; по-друге, бажання мати стільки дітей, скільки Бог пошле; по-третє, закоханість у творчість Франка. Хіба цього мало?
На такому міцному фундаменті молодята вирішили будувати сімейне життя.
Марічка викладала українську літературу у університеті, Тарас був класним програмістом.
У призначений час у сім’ї народилась Оленка. Через два роки з’явився на світ Сашко. Усе йшло, як по нотах.
Тарас не полишав думки знайти батька. Допоміг інтернет. Серед десятків однойменних знайшлась споріднена душа. Листувались. Батько жив у Києві. Він запросив Тараса в гості.
Зустріч була дуже зворушливою. У батька своя сім’я, але про Тараса він пам’ятав усі ці роки.
— Добре, сину, що знайшов мене. Тепер будемо спілкуватись, — чоловік обійняв Тараса.
Тарас із гордістю перерахував усіх членів своєї сім’ї. Мовляв, дивись, тату, ти вже двічі дід. І це ще не межа…
Батько Тараса був професором медицини.
Додому Тарас повернувся сповнений надій. Батько йому дуже сподобався. Щирий, душевний чоловік.
Звісно, турботи про родину не дозволяли Тарасові часто бачитись із батьком. Зрештою, спілкування зійшло нанівець.
Оленка й Сашко підросли. Марічка вирішила захистити дисертацію. Адже її бабуся й мати були кандидатками філологічних наук. Марічці не хотілось відставати.
Тему дисертації вона обрала невипадково.Марічка захистила дисертацію про символіку у творах Франка, але найголовнішим своїм досягненням вона завжди вважатиме любов, яка зігріває їх велику дружню родину.