Соломія сиділа перед дзеркалом у білій сукні й не вірила, що все відбувається саме так. Плаття сиділо як лите матуся три тижні підганяла кожну складочку, кожну намистинку. А тепер ця врода висіла на ній, мов саван.
Соломійко, готова? зазирнула до кімнати тітка Галяна, мамина подруга. Гості вже збираються, машини під’їхали.
Готова, збрехала Соломія, поправляючи фату. Тітонько Галь, може, таки скасуємо? Якось не по-людськи це все…
Що ти говориш, доню! схлипнула жінка. Твоя мати стільки сил витратила, гривень вклала! Та й гості всі приїхали, стіл накритий. А Дімон твій… тітка Галяна хитнула головою. Сам винен! Не треба було в останню мить тікати!
Матуся увійшла до кімнати з червоними від сліз очима, але з рішучим поглядом.
Годі, Соломійко! Досі киснути! промовила вона твердо. Не дозволю цьому дурню зіпсувати нам свято. Ми весілля влаштуємо, й нехай усі бачать, яка в мене красуня-дочка!
Мам, та це ж абсурд! Весілля без нареченого! Що люди скажуть?
А що вони скажуть? матуся підійшла, поправила Соломії сережки. Скажуть, що Ганна Василівна молодець не сиділа вдома й не плакала, а показала усім, що її донька гідна кращого! От що скажуть!
Соломія зітхнула. Матуся була у своєму амплуа коли вона щось вирішувала, переконати було неможливо. А вирішила вона вчора ввечері, коли Дімон подзвонив і заявив, що не готовий до сімейного життя.
Мам, уявляєш, який сором! спробувала ще раз Соломія.
Сором це коли дівчина все життя чекає на недостойного чоловіка! А ми покажемо, що можемо жити без нього! матуся повернулася до дверей. Усе, припиняємо розмовляти. Ідемо!
У залі вже зібралося зо сорок осіб. Родичі, сусіди, мамині колеги. Всі перешіптувались, кидали співчутливі погляди. Соломія почувалася мов у театрі абсурду.
Ой, Соломійко, яка ж ти гарна! підбігла двоюрідна сестра Вероніка. А де… ну, знаєш… як справи?
Як бачиш, стримано відповіла Соломія.
Матуся зійшла на невелику підвищення, де зазвичай грали музиканти, й стукнула ложкою по келиху.
Дорогі мої! почала вона. Сьогодні особливий день. Моя донька Соломія виходить заміж… за своє нове життя! За вільність від недостойних людей! За право бути щасливою!
У залі запанувала тиша. Хтось незручно покашляв.
Ганно, ти зовсім з глузду з’їхала? прошепрокла мамина сестра Ніна.
Навпаки, вперше за життя до розуму прийшла! відповіла матуся. Соломійко, іди сюди!
Соломія неохоче підійшла до матері. Та обійняла її за плечі.
Ось вона, моя красуня! Розумна, добра, золоті руки! А цей… як його… Дімон, він її недостойний! І хай усі знають ми не плачемо, ми святкуємо!
Мам, стривай, прошепотіла Соломія крізь зуби.
Не втримаюсь! матуся підняла келих. За мою доньку! За те, що вона вчасно зрозуміла, з ким не варто зв’язувати життя!
Гості нерішуче підняли келихи. Хтось промовив: «За Соломію», хтось мовчки відпив.
А тепер сідаємо за стіл! оголосила матуся. Будемо веселитися!
Соломія сіла на своє місце в голови столу. Поряд стояв порожній стілець, прикрашений стрічками місце нареченого. Вигляд був жалюгідний.
Слухай, а може, приберемо цей стілець? запропонувала тітка Галяна.
Ані з місця! врізала матуся. Хай усі бачать, кого тут не вистачає! І хай роблять висновки!
За столом почали подавати салати. Гості їли мовчки, час від часи перекидаючись пустими фразами. Атмосфера була напружена, мов струна.
Ну чого ви всі такі сумні? п
А наступного дня вона зняла плаття з вішалки, пильно подивилася на своє відображення у дзеркалі і раптом усміхнулалась, усвідомивши, що вперше за три роки почувається абсолютно легко й вільно, наче з плечей звалився важкий камінь.