Сьогодні сиділа біля вікна, спостерігаючи за метушнею вулиці. Автобуси однаково скрипіли гальмами, люди поспішали своїми справами, а мої думки кружляли навколо листа, що прийшов учора. Чорний конверт із золотою облямівкою лежав на кухонному столі цілу добу, але я не наважувалась його розпечатати.
“Мамо, чого ти сидиш, мов кам’яна баба?” Тарас, мій син, увірвався в хату наче буря, кинув портфель у кут. “Знову сумуєш? Давай обідати, я голодний як вовк”.
“Пожуй щось”, зітхнула я, не відводячи погляд від вікна. “Котлети в холодильнику, розігрій у мікрохвильовці”.
Син зупинився посеред кімнати, уважніше придивився до мене. Щось у моїй постаті здалося йому надто напруженим.
“Що трапилось?” підійшов ближче. “Виглядаєш… не знаю, якось дивно”.
“Нічого особливого”, обернулась я до нього. “Лише лист прийшов. Вагаюсь, чи варто відкривати”.
“Який Ядвіга вручали нові іграшки”
Сьогодні сиділа біля вікна, спостерігаючи за метушнею вулиці. Автобуси однаково скрипіли гальмами, люди поспішали своїми справами, а мої думки кружляли навколо листа, що прийшов учора. Чорний конверт із золотою облямівкою лежав на кухонному столі цілу добу, але я не наважувалась його розпечатати.
“Мамо, чого ти сидиш, мов кам’яна баба?” Тарас, мій син, увірвався в хату наче буря, кинув портфель у кут. “Знову сумуєш? Давай обідати, я голодний як вовк”.
“Пожуй щось”, зітхнула я, не відводячи погляд від вікна. “Котлети в холодильнику, розігрій у мікрохвильовці”.
Син зупинився посеред кімнати, уважніше придивився до мене. Щось у моїй постаті здалося йому надто напруженим.
“Що трапилось?” підійшов ближче. “Виглядаєш… не знаю, якось
Коли За неї пролунав дзвінок Михайла Семеновича з запрошенням на виставу, вона подивилася на веселяться у снігу дітлахів, зрозумівши, що коло завершило поворот: тепер вона сама росте наново, як та молода смеречка під вікном, котру в зимі ніхто не вважав за живу.