Мамо, годі тобі починати знову! роздратовано кинув Тарас, навіть не відриваючи очей від телефону. Говорив же, я зайнятий!
Зайнятий він! Оксана Петрівна вдарила мокрою ганчіркою по столу. Сорок років тобі, а поводишся як школяр! Поїдь до бабусі, вона скаржиться, що погано почувається!
Мамо, у мене важлива зустріч! Тарас нарешті відвів погляд. Поїду ввечері чи завтра.
Завтра, післязавтра… Оксана Петрівна впала на стілець навпроти. Твоя бабуся прожила вісімдесят три, а ти вічно знаходиш причини.
Цю пісню чую! Тарас схопився, запихаючи телефон у кишеню. Я працюю! Заробляю! Не як деякі, що лише базікають!
Оксана здригнулася, але змовчала. До таких розмов звикла. Син завжди був різким, коли справа стосувалася родини.
Добре, тихо сказала вона. Сама поїду. Машина в ремонті, а автобусом дві години їзди…
Що? Тарас натягнув куртку. Сідай на автобус, чи викликай таксі!
Таксі дорого, сину. Пенсія мізерна, ти ж знаєш.
Знаю! Тарас біля дверей. Поговоримо пізніше, я спішу!
Двері грюкнули. Оксана лишилася на кухні, де пахло борщем, який варила для сина. Він навіть не доторкнувся.
Підійшла до вікна, дивлячись, як син сідає у новий дорогий авто. Пишався ним, згадував друзям про потужність. А відвезти матір до бабусі не міг “немає часу”.
А згодом Ігор отримав холодний дзвінок від матері Анна Іванівна померла саме в ту мить, коли він знову переносив візит на “завтра”, назавжди залишивши його з важким камінням непрощення на душі.