Вечеря завершилася розлученням
Ти зовсім з глузду зїхав? Соломія кинула серветку на стіл, через що келих із вином гойдався й мало не впав. Запросити її сюди, до нас додому!
Солодка, заспокойся, Богдан нервозно поправив краватку. Нічого страшного не сталось. Звичайна робоча зустріч.
Робоча зустріч? голос Соломії піднявся на октаву вище. О десятій вечора? З пляшкою шампанського й свічками?
Ми обговорювали новий проект…
Який проект, Богдане? Який проект із цією… із цією Мар’яною?
Богдан відвів погляд убік. На столі ще стояли тарілки від вечері він так старанно готував борщ, хотів дружині зробити приємне. А тепер усе пішло прахом через один необережний дзвінок.
Соломія встала зі столу й почала нервово ходити кухнею. Сорок три роки, а виглядала молодшою. Струнка, доглянута, завжди пильнувала себе. Богдан часто казав друзям, що йому пощастило з дружиною.
Слухай мене уважно, зупинилася вона навпроти чоловіка й уперла руки в боки. Я не дурна, хоча ти вважаєш мене такою. Ця панночка дзвонить тобі щодня, ти затримуєшся в офісі, приходиш додому із запахом її парфумів.
Солоденька, ти перебільшуєш…
Перебільшую? вона дістала з кишені мобільний. А що це таке? Пятнадцять пропущених дзвінків від неї тільки за сьогодні!
Богдан поблід. Забув, що Соломія бачить усі сповіщення на його телефоні через спільний сімейний акаунт.
Вона з роботи дзвонила…
З роботи! Соломія гірко засміялась. У суботу, у неділю, опівночі! Яка це термінова робота?
Богдан мовчав, вертячи в руці виделку. Двадцять два роки шлюбу і він ніколи не бачив дружину в такому стані. Навіть коли були проблеми з грошима, коли хворіла її мати, Соломія трималася гідно. Зараз вона була на межі зриву.
Богдане, голос її стих, але в ньому лунала біль, я ж бачу, що діється. Ти закохався в неї.
Ні, він похитав головою, але це звучало ніби переконливо навіть для нього.
Не бреши мені! Не бреши собі! Я тебе двадцять два роки знаю, гадаєш, не помічаю? Ти сяєш, коли вона дзвонить. У тебе очі горять, коли збираєшся в офіс. А як повертаєшся додому…
Соломія не договорила, але Богдан зрозумів. Коли приходив, ставав похмурим, дратівливим. Дім здався йому нудним поруч з офісом, де працювала Мар’яна.
Солодка, давай поговоримо спокійно, попросив він.
Про що спілкуватися? вона сіла на стілець навпроти. Про те, як ти змінився? Про те, як перестав мене бачити?
Богдан уважно подивився на дружину. Справді, коли востаннє цікавився її справами? Коли питав, як пройшов день? Усі його думки були про Мар’яну.
Вона молода? тихо запитала Соломія.
До чого тут це?
Скільки їй років, Богдане?
Двадцять вісім.
Соломія кивнула, немов підтвердилися її гірші побоювання.
Зрозуміло. А мені сорок три. Я вже стара для тебе.
Ти говориш дурниці.
Дурниці? вона встала й підійшла до дзеркала в передпокоїч. Подивися на мене, Богдане. Ці зморшки коло очей, ця сивина, яку я щомісяця фарбую. А вона молода, гарна, без дітей, без клопоту.
У нас нема дітей, нагадав Богдан.
Немає, погодилась Соломія. І це моя провина. Я не змогла тобі їх подарувати.
Солодка, не треба…
Треба! Треба сказати все нарешті! Я почуваюся винною вже пятнадцять років. Кожного разу, як бачу дітей, думаю: а що як Богдан мене за це звинувачує
Машина покотила заболоченим київським передмістям, залишаючи позаду згасле світло в їхньому вікні, і Микола зневірено стиснув кермо, усвідомлюючи, що повернення до Тетяни вже неможливе.
Вечеря привела до розлучення