Віро Петрівно, благаю вас! Не звільняйте мене! У мене дві дитини, кредит на квартиру! Я стояла перед директоркою школи, мнучи у руках пом’яті папери. Виправлюсь, клянусь!
Соломіє Михайлівно, ви підробили диплом про вищу освіту. Це грубе порушення, яке…
Я планувала донавчатись! Слово честі! Залишився лише рік до захисту у педагогічному! перебила я, сльози котилися по щоках. Дайте мені шанс!
Директорка двадцять третьої львівської школи подивилася на мене зі співчуттям. Я працювала в неї третій рік, діти обожнювали, батьки хвалили. Та закон є законом.
Гаразд. Маєте місяць, щоб надати справжній диплом. Інакше…
Дякую! Величезне дякую! Я кинулася до дверей, але на порозі обернулась. А звідки ви дізнались?
З обласного управління освіти прийшла перевірка документів. Випадково виявили невідповідність.
Я вилетіла з кабінету й ледь не зіткнулася з Богданом Андрійовичем, учителем фізкультури. Високий, сивочолу чоловік років п’ятдесяти п’яти підтримав мене під лікоть.
Що трапилось, Соломіє Михайлівно? Біла, як стіна.
Богдане Андрійовичу, все пропало! схлипнула я. Мене звільняють!
Та за що ж?
Я запнулася. Зізнатись у правді було соромно. Богдан Андрійович людина принципова, з бездоганною репутацією, працював у школі вже двадцять літ.
Документи… виявились не в порядку, пробурмотіла я невиразно.
А що саме? Можу допомогти?
Я підвела на нього заплакані очі. Він завжди ставився по-батьківськи, частував цукерками, розпитував про сина Тараса й донечку Марічку. Після розлучення мені так бракувало чоловічої підтримки.
Диплом… Проблеми з дипломом.
Загубився, чи що?
Так, збрехала я, хапаючись за цю надію. Під час переїзду. А дублікат робити довго, страшенна бюрократія.
Богдан Андрійович замислено потер підборіддя.
А де вчились? У якому році закінчили?
У Київському педагогічному, відповіла я, не кліпаючи. Насправді я закінчила лише три курси, потім вийшла заміж, народила, і навчання відійшло на другий план.
Знаєте, у мене там знайомий у архіві. Може, прискорить видачу дублікату. Як вас записали? За чоловіком чи дівочим прізвищем?
Я відчула, як тону у брехні ще глибше.
Дівочим. Соломія Михайлівна Коваленко.
Добре, поговорю з Семеном Петровичем. Він завідує архівом. Ми ще зі студентських літ дружимо.
Богдане Андрійовичу, ви… ви такі добрі до мене, прошепотіла я. Не знаю, як вас віддячити.
Та годі! Ми ж колеги. Повинні підтримувати одне одного.
Вдома ввечері я метушилась по кухні, немов звір у пастці. Семирічний Тарас робив урок
Пять років потому Оксана, обернувшись з кухонного вікна на двір, бачила, як її Борис, сівий вже, але міцний, учить Мaksима, тепер підлітка, їздити на велосипеді, а Настя, притиснувши до грудей кішку Марусю, сміялася, поки їхній пес Дружок гарчав на велосипедні колеса, і серце Оксани сповнювалось тихим щастям, що проросло з болю та брехні, квітчачись тепер кольорами правдивого життя, де кожної миті вона пам’ятала той страшний та мудрий день, коли вона вирішила говорити правду.