Як Марійка заміж збиралася
Ніхто в селі не міг додуматись, чому Марійці так не щастить на кохання. Дівчина ж, як з козацької пісні, гарна, розумна, порядкова. І робота в неї добра ветеринар у великому господарстві. Чи не в тому діло, що не місцева була Марійка. Та й, правду казати, відрізнялась вона від наших жінок.
Коло міста народилася, шепотіла Одарка, розпалюючи розмову серед бабусь, що, як завжди, на закатні години зібрались під вербами. Вона перша розпочинала обговорення громадських справ. У селі кожна звістка до неї долітала швидше, ніж пташка з лісу.
Але завжди знаходилась їй супротивниця Параска. Подружками були з молодих нігтів, а й сперечались з тих же часів. Коли Параска волала: «Крот», Одарка кричала: «А я кажу, це вовк!»
Тож усі баби тут же повернулись до Параски, чекаючи продовження гри. Дарма що чекали.
Та що то за новини такі?! Щоб у хаті смерділо потріжками, так ще й чоловіка корми? Фе, дівоньки! Та ви її послухайте! Жодної користі від такого мужа, лиш дух по хату пустить; жінка ж усім обернеться. Плюнути з таким! Краще з віночком ходити!
Одарка аж почервоніла.
Та що ти вухами тріпаєш, до тебе ж не доходе? Жінці мусити чоловік! Чоловік у хаті то закон!
Ну, поясни нащо? Сама ж казала, що мужики тепер, як золото за дня з ліхтарем. Нащо він? Піч танцювати з ним?
Одарка не втерпіла, схопилася.
Ой, дурна ти баба! А дитині звідки взятись?
Оце якраз ти й дурна! Дитину народити, а потім тягнути на собі цього самого так званого чоловіка! Чи не легше в місто поїхати, знайти письменного, гарного, та й зробити це дитя? Жити щастям, а не недолугим кормити?
Баби ахнули. Жвавіші суперечки між подругами починалися саме з моральних засад. Колись так посварились, що цілий місяць не розмовляли. Навіть під верба обидві не сідали. Тудой-сюди ходили, сумні були. А справа в тому, що в Одарки чоловік був один, двадцять років, як у землі, а в Параски аж три. Тепер навіть Василь-муляр до неї заглядав, господарства поєднати бажаючи. Парасці за сімдесят, а колишньому муляреві ледь не вісімдесят і нічого собі.
Тому й думки у подруг на цю тему розходились.
І зараз мало не дійшло до великого галасу, коли б не зявився сам предмет розмов.
Добривечір, дівчатка зустрічаю!
Марійка зупинилась, посміхаючись до бабусь.
Ой, добривечір, Марієчко! Чи то ви з міста?
З міста, Оксан Парасківно. Я, до речі, привезла краплі від бліх, тож хто кішок має, що їх свербить, заходьте.
Та дівчино, кішкам блохи навіщо треба?
Та де там, Дарко Одарівно! Краплі тепер такі: кропнеш і півроку може пустити улюбленця на подушку.
Параска тут не витримала. Знизуючи на подругу, промовила:
Марієчко, дякую, до мене заходь. Ось я, на відміну від деяких, що в минулому столітті застрягли, розумію, що це користь. А на таких не вважай; не дивно, якщо вони й миються ще попелом.
І Параска затремтіла від реготу. А Одарка аж почервоніла з образи.
Марійка таки посміхалась. За шість років у селі звикла, що життя особистого не
Та Нинка, прихиливши до серця маленьке порося, йшла до стайні, де їй відгукувався ще один усюдишньо схвильований свинячий посвист, але він затих, коли вона пішла глибше до клуні.