Ой, Оленка, слухай що сталося. Андрій кинув її з малою донечкою та пішов. Але коли ще прийшла злобу познущатись свекруха, то Соломія… Соломія аж місця собі не знала. На руках заснула маленька Карпуся, а вона все не могла відійти від вікна. Вже година минала, як виглядала у двір.
Ще пару годин тому її коханий чоловік Андрій прийшов з роботи. Соломія була на кухні, а він усе не заходив. Коли вийшла в кімнату, побачила збирав речі.
Ти куди? збентежено спитала вона.
Я йду. Від тебе до коханої жінки.
Андрію, ти жартуєш? Щось на роботі, й везеш у відрядження?
Та коли ж ти зрозумієш! Набридла. В тебе в голові лиш Карпуся, мене не помічаєш, за собою не доглядаєш.
Не кричи, Карпусю розбудиш.
Ось! Знову ти лиш про неї й думаєш. У тебе чоловік іде, а ти…
Чоловік б не кинув дружину з малим дитинчам, тихо сказала Соломія й пішла до дочки.
Вона знала характер чоловіка. Якби зараз продовжила, розгорівся б скандал. На очах вже були сльози, які показувати йому не хотіла. Взяла Карпусю з ліжечка й пішла на кухню. Туди Андрій не зайде нічого йому звідти брати.
Бачила з вікна, як він сів у машину й поїхав. Навіть не озирнувся, а от Соломія відійти не могла. Може сподівалась, що от-от його машина зявиться в дворі й Андрій скаже, що це дурний жарт. Та нічого не сталось.
Усю ніч не могла заснути. Подзвонити комусь, розповісти про лихо не було кому. Мати давно не потребувала її. Та тішилась, коли донька вийшла заміж, і практично забула про неї. В Лариси завжди ніби була лиш одна дитина молодший брат Соломії. Були подруги, та й самі такі матусі. Зараз певно відпочивають. Та й чим вони допоможуть?
Заснула Соломія під ранок. Спробувала подзвонити Андрію, але він скинув дзвінок і надіслав смс, щоб більше не турбувала.
Тут Карпуся закапризувала, й Соломія підійшла до неї. Не можна розмякшуватись. Пішов і нехай. У неї є дочка, про яку треба дбати. Треба думати, як жити далі.
Подивившись, скільки грошей у гаманці й на картці, Соломія зжахнулась. Навіть якщо попросити господиню квартири почекати з платнем 5 днів до допомоги не вистачить. А ще їсти треба. Підробити б на віддаленці, але Андрій забрав свій ноут.
У Соломії було ще два тижні сплаченої оренди, щоб щось придумати. А придумувати треба було швидко.
Але коли обдзвонила всіх знайомих, зрозуміла нічого не вийде. На жодну роботу її не візьмуть з малим дитиною. Навіть щоб підлогу мити, треба кимось залишити Карпусю на годину, а то й на дві. Та нема з ким. І зміна квартирки навряд допоможе. Вони й так знімали недорого. Єдиний вихід був іти до батьків. Та вона запізнилась із сімейним життям, а ось брат одружився рано. Мешкав у матері разом із родиною, де ростуть двоє близнюків. Разом на дві кімнати було пятеро, а якщо ще вона з Карпусею приїде, як розмістяться?
Соломія повідмила господиню, що виїжджає по закінченні терміну оплати. Вона аж місця собі не знала. Так, можна зняти кімнату в гуртожитку, і навіть дивилась. Та там був такий сусідський контингент, що й ворогу не побажаєш. Писала Андрію з проханням про фінансову допомогу для доньки, але він не відповідав. Навіть не читав повідомлення. Забанив мабуть.
До моменту звільнення квартирки залишалося 5 днів, і Соломія почала збирати речі. Їх було небагато, але треба було чимось себе зайняти
І Валентина Михайлівна твердо подивилася на сина: “Тут тобі нічого шукати, сину, йди своєю дорогою, бо моє серце тепер із ними”.