Тихше стелить жорсткіше спати
Ну, цього разу, сподіваюся, ви не на три дні? Побудете довше? Соломійко! Чому мовчиш?
Ганно Степанівно, з днем народження вас ще раз! Не хворожте, дбайте про себе! Ми з Богданом як тільки вир все вирішимо, одразу вам зателефонуємо.
Соломія поспішила скінчити розмову хуткіше.
«Оце так, подумала, поклавши телефон, наче й балакали приємно, і свекруха сьогодні ласкава, як ніколи, й привід для дзвінка радісний її ювілей, але з першої секунди й до останнього слова мені неймоверно хотілося скінчити цю розмову».
Соломії зовсім не хотілося їхати до свекрухи у свою відпустку, таку довгоочікувану, яка нарешті збіглася з відпусткою чоловіка. Вона щиро вважала, що у світі є мільйон інших місць, де вона з Богданом і дітьми чудово проведуть час. Вона, звісно ж, намагалася натякнути чоловікові, що, може, хоч цього літа варто було б обра місцем відпочинку щось інше, а не дачу Ганни Степанівни, але Богдан був непохитний. Так його виховали. Старших треба любити й шанувати. Негоже не йкристати батьків своїм приїздом. Неввічливо це.
* * *
Соломійко, я й так бачу батьків, дай Боже, раз на рік. Ти хочеш, щоб ми й у відпустці до них не їздили? Тоді діти взагалі забудуть, що мають ще й другу бабусю з дідусем, що живуть в іншому місті.
Рідний, як би тобі мякше сказати Але тобі ніколи не здавалося, що ці приїзди потрібні тільки тобі?
Що ти маєш на увазі? Богдан насупився й здивовано подивився на дружину.
Та те, що твої батьки вже звикли жити далеко від тебе, від твоєї родини, їм і так добре. Вони не страждають, що не бачать онуків, не проводять з ними багато часу. У них і без цього все чудово.
Соломійко, що ти таке кажеш? Звідки раптом такі думки?
З того, що твоя мама просить мене у листуванні завжди лише про одне надіслати їй фотки старших дітей чи відео молодшенького, і на цьому все. Вона ж ніколи не питає, як у них взагалі справи, як вчаться, чи не хворіють. Онуки їй потрібні ли тоді, щоб показати їх гарні фотки подружкам чи сусідці по підїзду. Гарна ідеальна картинка, не більше. А що сховано за цим не її турботи. Її зовсім не цікавлять наші проблеми й труднощі.
Тут я з тобою не погоджуюся. Ми просто живем численно. У них немає можливості посидіти з Микиткою, відвести його в садочок чи зустріти старших хлопчиків зі школи. Якби жили поруч, все було б зовсім інакше.
Знаєш, Богдане
А через годину вони вже їхали до Карпат, дружно співаючи “Червона рута” й плануючи справжній відпочинок без доглядів у готелі на узліссі з басейном та сніданками, той самий “справжній Керпе”, про який Ларіса мріяла роками.